Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна

— І це теж.

— Сподіваюся, — сказав Мартін, — усе це їй не нашкодить. Вона була доброю зі мною.

— Здається, вона й сама може про себе подбати, — сказав я. — Але... так, вона мила дівчина. Не можу тобі нічого обіцяти щодо її безпеки, бо я досі надто мало про неї знаю, і ще менше мені відомо про її причетність до теперішніх подій. Однак розказане тобою може стати в нагоді. Це дає їй право хоч трохи розраховувати на моє заступництво.

Мартін усміхнувся.

— Радий це чути.

Я знизав плечима.

— Що ти збираєшся робити тепер?

— Я заберу його до Віалли, — сказав Рендом, — а потім варто познайомитися з рештою, якщо час та обставини дозволять. Хіба що, звісно, трапиться щось іще і тобі знадобиться моя допомога.

— Нові обставини виникнуть, — сказав я, — та насправді я не певен, що ти мені знадобишся. Я краще переповім тобі новини. Я ще маю трохи часу.

Розповідаючи Рендому про події, які трапилися після його від'їзду, я думав про Мартіна. Наскільки я розумів, він залишався невідомою величиною. Розказане ним цілком могло бути правдою. Насправді, я був переконаний, що так воно і є. З іншого ж боку, у мене склалася думка, що його історія неповна, що він навмисно опускав деякі деталі. Можливо, болючі. Але так само, можливо, і ні. У нього не було особливих причин нас любити. Якраз навпаки. І Рендом міг привести в дім Троянського коня. Цілком можливо, що це зовсім не так. І все це через те, що я не здатен нікому довіряти, якщо існує альтернатива.

І все ж нічого з того, що я розповідав зараз Рендому, не могло насправді бути використано проти нас, і я дуже сумнівався, що Мартін міг нам серйозно нашкодити, якщо такими були його наміри. Ні, найпевніше, він так само, як і всі ми, ухильний у своїх відповідях, і найімовірніше, з тих самих причин: страх і самозахист. Корячись раптовому пориву, я спитав його:

— Ти коли-небудь ще зустрічався з Дарою?

Мартін почервонів.

— Ні, — швидко відповів він. — Тільки того разу. Більше ні.

— Розумію, — кивнув я. Рендом був надто гарним гравцем у покер, щоб нічого не помітити, тож я за дуже низькою ціною купив абсолютну впевненість, що батько тепер пильнуватиме за своїм давно втраченим сином.

Я швидко перевів нашу розмову знову на Бранда. І поки ми з Рендомом порівнювали наші нотатки з психопатології, я відчув крихітне поколювання і чиюсь присутність — стан, що завжди передує контакту через Козир. Я підняв руку і відвернувся.

У мить контакту все було чисто і ми з Ґанелоном побачили одне одного.

— Корвіне, — сказав він. — Я вирішив, що настав час перевірити дещо. У кого наразі Камінь? У тебе? У Бранда? Чи ви обидва досі в пошуках?

— Камінь у Бранда, — сказав я.

— Вельми шкода, — відповів Ґанелон. — Розкажи мені про все.

Я так і зробив.

— Отже, Джерардові слова правдиві.

— То він тобі вже все розповів?

— Не в таких деталях, — відповів Ґанелон, — а я хотів бути певен, що все узгоджується. Я лише нещодавно закінчив розмову з ним.

Він поглянув угору.

— Мені здається, що тобі вже час іти звідти. Звісно, якщо я все правильно пам'ятаю про сходження місяця.

Я кивнув.

— Звісно. Скоро я вже йтиму до сходів. Це зовсім близько звідси.

— Добре. А тепер ось що ти маєш бути готовий зробити...

— Я знаю, що маю зробити, — сказав я. — Я маю піднятися в Tip-на Ноґт раніше за Бранда і перекрити йому шлях до Лабіринту. Якщо це мені не вдасться, знову буду змушений гнатися за ним крізь Лабіринт.

— Це не найкращий спосіб.

— Маєш кращу ідею?

— Так, маю. У тебе Козирі з собою?

— Так.

— Добре. По-перше, ти не встигнеш піднятися туди вчасно, щоби перекрити Бранду шлях до Лабіринту.

— Чому ні?

— Тобі доведеться піднятися нагору, пройти через увесь палац і спуститися до Лабіринту. Це займає деякий час, навіть в Tip-на Ноґті — особливо в Tip-на Ноґті, де час має звичку викидати всілякі фокуси. Можливо, на тебе чигатиме таємне бажання смерті. Я не знаю. У будь-якому разі Бранд може вже йти Лабіринтом, коли з'явишся ти. Цілком можливо, він зайде надто далеко, щоб ти встиг вчасно його наздогнати.

— Він, імовірно, буде стомленим. Це має його трохи сповільнити.

— Ні. Постав себе на його місце. Якби ти був Брандом, хіба б ти не перенісся до якоїсь Тіні, де час рухається повільніше? Замість одного вечора, він міг упродовж кількох днів добре відпочити перед нічним випробування. Безпечніше припускати, що він буде в гарній формі.

— Ти маєш рацію, — сказав я. — Мені не можна розраховувати на його втому. Гаразд. Є ще один — альтернативний метод, до якого я б не хотів вдаватися: його можна вбити на відстані. Взяти арбалет або одну з наших рушниць і просто застрелити посеред Лабіринту. Мене от тільки хвилює вплив нашої крові на Лабіринт. Можливо, від цього страждає лише первинний Лабіринт, але гарантій у мене немає.