Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
Роберт Джордан підійшов до Пілар, що разом з Прімітіво розв'ючувала одного з коней.
— Слухай, Пілар, — тихо сказав він.
— Ну що? — хрипко шепнула вона, розстібаючи попругу під кінським черевом.
— Ти пам'ятаєш, що атакувати пост можна тільки тоді, як почуєте бомбування?
Скільки разів можна це товкти? — сказала Пілар. — Ти гірший за стару бабу, Ingles.
— Це я для певності,— сказав Роберт Джордан. — А як тільки впораєтеся з вартовими, відходьте до мосту і згори прикривайте дорогу й мій лівий фланг.
— Я все зрозуміла з першого разу, краще вже не втовкмачиш пошепки відповіла Пілар. — Йди роби своє діло.
— І щоб ніхто не рухався з місця, і не стріляв, і не кидав гранат, поки не почуєте бомбування, — тихо сказав Роберт Джордан.
— Не дратуй мене, — сердито прошепотіла Пілар. — Я зрозуміла все це, ще коли ми були в Глухого.
Роберт Джордан підійшов до Пабло, який путав коней.
— Я стриножив тільки тих, що можуть сполохатися, — сказав Пабло. — А цих прив'язав так, що досить смикнути за мотузку, і вони вільні, ось бачиш?
— Добре.
— Я поясню дівчині й циганові, як з ними поводитися, — сказав Пабло.
Люди, яких він привів, купкою стояли збоку, спираючись на карабіни.
— Ти все зрозумів? — спитав Роберт Джордан.
— Аякже, — сказав Пабло. — Впоратися з вартовими. Перерізати дроти. Тоді назад, до мосту. Прикривати міст, поки ти його підірвеш.
— І не починати, поки не почуєте бомбування.
— Атож.
— Ну, то хай щастить.
Пабло щось пробурмотів. Потім сказав:
— А ти прикриватимеш нас великою maquina і своєю маленькою тациіпа, коли ми повертатимемося, еге ж, Ingles?
— Не турбуйся, — сказав Роберт Джордан. — Буде зроблено, як треба.
— Тоді все, — сказав Пабло. — Але треба бути дуже обережним, Ingles. Бо без точного розрахунку можна наламати дров.
— Я сам стрілятиму з maquina, — сказав йому Роберт Джордан.
— А ти вже стріляв з неї? Мені не хотілося б, щоб Агустін пристрелив мене, хоч і з найкращими намірами.
— Я вже не раз стріляв з неї, кажу тобі. І якщо з другої maquina стрілятиме Агустін, я скажу йому, щоб він цілився поверх ваших голів. Щоб брав вище.
— Тоді все, — сказав Пабло. Потім додав тихо, ніби потайки: — А коней все ж замало!
Сучий син, подумав Роберт Джордан. Невже він не здогадується, що я відразу розкусив його?
— Я піду пішки, — сказав він. — Коні — це твій клопіт.
— Ні, Ingles, кінь буде й для тебе, — тихо сказав Пабло. — Коні знайдуться для всіх.
— Це твоє діло, — мовив Роберт Джордан. — Про мене можеш не турбуватися. А патронів у тебе вистачить для твоєї нової maquina?
— Так, — сказав Пабло. — Все, що було в кавалериста, все тут. Я тільки чотири штуки вистріляв, щоб спробувати. Стріляв учора в горах.
— Ну, ми йдемо, — сказав Роберт Джордан. — Треба прийти туди заздалегідь, щоб добре замаскуватися.
— Зараз усі підемо, — сказав Пабло. — Suerte, Inglis.
Цікаво, що він, негідник, тепер надумав, запитав сам себе Роберт Джордан. Здається, я знаю. Ну що ж, це його справа, не моя. Хвалити бога, що я вперше бачу цих людей.
Він простяг руку й сказав:
— Suerte, Пабло, — і їхні руки з'єдналися в темряві.
Простягаючи руку, Роберт Джордан думав, що це буде однаково як ухопити гадюку чи торкнутися прокаженого. Він не знав, яка в Пабло рука. Але рука Пабло вхопила в темряві його руку і міцно, сміливо потисла її, і він відповів на той потиск. У темряві рука в Пабло була приємна на дотик, і Роберта Джордана охопило чудне почуття, найчудніше за сьогоднішній ранок. Ми тепер спільники, подумав він. Спільники дуже люблять тиснути один одному руки, а вже вихваляти один одного та цілувати в обидві щоки й поготів, думав він. Я радий, що в нас обійшлося без цього. А спільники, мабуть, усі на один копил. У глибині душі вони ненавидять один одного. Але цей Пабло дуже дивна бестія.
— Suerte, Пабло, — сказав він і сильно потис цю дивну, міцну, впевнену руку. — Я прикрию тебе як слід. На турбуйся.
— Прости мені, що я взяв твоє спорядження, — мовив Пабло. — На мене ніби мана найшла.
— Але ти привів людей, а нам якраз цього й треба.
— Я більше не колотиму тобі очі цим мостом, Inglis, — сказав Пабло. — Тепер я бачу, що все буде гаразд.
— Що ви тут робите? Maricones [127] поробилися? — почувся раптом поряд із темряви голос Пілар. — Тобі цього тільки й бракувало. — сказала вона Пабло. — Ходім, Ingles, годі тобі прощатися, дивись, коли б він не поцупив решток твого динаміту.
— Ти не розумієш мене, жінко, — сказав Пабло. — А ми з Ingles розуміємо один одного.
127
Іспанська лайка.