Твори в 4-х томах. Том 3

Ми вже обговорили це десять хвилин тому, подумав Роберт Джордан. Цікаво, чому він знову…

— Може, нам пощастить-таки дістатися потім до Гредоса, — сказав Пабло. — Я багато про це думав.

Тобі, мабуть, щойно сяйнула якась геніальна ідея, подумав Роберт Джордан. Ще якесь одкровення. Тільки не повірю я тобі, що ти й мене запрошуєш з собою. Ні, Пабло. Оцьому я вже нізащо не повірю.

Від тої хвилини, як Пабло ввійшов до печери й сказав, що привів із собою ще п'ятьох, Роберт Джордан піднісся духом. Повернення Пабло розвіяло атмосферу трагедії, яка, здавалось, нависла над усією операцією, відколи пішов сніг, і, побачивши Пабло, він хоч і не подумав, що йому знову почало таланити — бо в талан він не вірив, — але відчув, що справа обернулася на краще і тепер можна сподіватися на успіх. Передчуття невдачі зникло, і він відчував тепер, як його сповнює упевненість, ніби повітря, яке повільно накачують у спущену автомобільну камеру. Спершу ніби нічого й не помітно, хоч початок зроблено й насос повільно працює, а гумова камера трішки ворушиться. Так здіймалася в ньому впевненість, ніби морський приплив чи сік, що розходиться по дереву, аж врешті він відчув у собі ті перші ознаки опору всім лихим передчуттям, який часто переростає в справжнє бойове завзяття.

Це був його найбільший дар, талант, що робив із нього справжнього борця: уміння не тільки зневажати, а й нехтувати можливість невдачі. Він втрачав цю якість, коли йому доводилося нести дуже велику відповідальність за життя інших людей або виконувати погано сплановані чи нерозумні завдання. Бо в таких випадках не можна було відкидати думки про невдачу, поразку. Адже йшлося не про загрозу його власному життю, яку можна знехтувати. Сам собою він — ніщо, він знав це, і смерть — теж ніщо. Це він знав, і цього він був певен. Щоправда, за останні кілька днів він усвідомив, що разом з іншою людською істотою він може бути всім. Але в глибині душі він знав, що це виняток. Принаймні це в нас було, думав він. І в цьому моє велике щастя. Може, мені це було подаровано тому, що я ніколи цього не просив. Цього в мене ніхто не відбере, і сам я вже ніколи цього не втрачу. Але сьогодні вранці воно скінчилося, і тепер залишається тільки наше завдання.

Що ж, сказав він собі, я радий, що до тебе повертається те, чого останнім часом тобі дуже бракувало. Бо ти зовсім був занепав духом. Мені навіть соромно було за тебе. Тільки ж я — це ти. І іншого «я», що міг би судити тебе, немає. Так, ми були в поганій формі. І ти, і я, і ми обидва. Ану, покинь. Не роздвоюйся, як шизофренік. Досить і одного. От тепер ти знову такий, як треба. Але послухай, не можна думати про дівчину цілий день. Єдине, що ти можеш зараз зробити для неї, це подбати, щоб вона була якнайдалі від усього того, і це ти зробиш. Коней у нас начебто досить. Найкраще, що ти можеш зробити для неї, це виконати своє діло як слід і якнайшвидше, а потім забратися звідси геть, а думки про неї тобі тільки заважатимуть. Тож не думай про неї взагалі.

Вирішивши все це, він зупинився, чекаючи, поки Марія підійде до нього разом із Пілар, Рафаелем і кіньми.