Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
— Ну, guapa, — сказав він їй у темряві,— як ти?
— Добре, Роберто.
— Ти не тривожся, — сказав він їй і, взявши автомат у ліву руку, правою обняв її за плечі.
— Я не тривожуся, — відповіла вона.
— Ми все добре підготували, — сказав він. — Ти будеш із Рафаелем при конях.
— Я б воліла бути з тобою.
— Ні. Ти якраз потрібна там, де коні.
— Добре, — сказала вона. — Там я і буду.
В цю мить якийсь кінь заіржав, і відразу ж із галявини за розпадиною йому відповів інший пронизливим, різким іржанням, то враз урвалося.
Роберт Джордан розрізнив у темряві попереду обриси інших коней. Він наддав ходи й підійшов до них разом з Пабло. Поряд із кіньми стояли люди.
— Salud,—привітався Роберт Джордан.
— Salid, — відповіли йому в темряві.
Вів не міг розгледіти їхніх облич.
— Це той Inglis, що піде разом з нами, — сказав Пабло. — Той динамітник.
Ніхто нічого не сказав на це. Можливо, вони кивнули головами в темряві.
— Час рушати, Пабло, — мовив один. — Скоро розвидніє.
— Ви принесли ще гранат? — спитав інший.
— Багато, — сказав Пабло. — Наберете собі, скільки треба, як доїдемо й позлазимо з коней.
— То рушаймо, — сказав ще хтось. — Ми вже й так півночі тут прождали.
— Hola, Пілар, — сказав один із них жінці, що саме підійшла.
— Que me maten [125], якщо це не Пепе, — хрипким голосом сказала Пілар. — Як життя, пастуше?
— Добре, — сказав він. — Dentro de la gravedad.
— Що то за кінь у тебе? — запитала його Пілар.
— Пабло дав мені свого сірого, — сказав він. — Добрий кінь.
— Їдьмо, — сказав інший. — Вже час. Нічого тут розпатякувати.
— Ну, а ти як, Елісіо? — спитала Пілар ще одного, коли він сідав на коня.
— Та що там, — грубо відповів він. — Рушаймо, бабо, робота чекає.
Пабло сів на гнідого.
— Ну, а тепер, — ані пари з вуст і їдьте за мною, — сказав він, — я покажу, де ми залишимо коней.
РОЗДІЛ СОРОКОВИЙ
Поки Роберт Джордан спав, поки він обмірковував, як підірвати міст, і поки він був із Марією, Андрес повільно просувався вперед. Прямуючи до республіканських позицій він ішов, обминаючи фашистські пости, так швидко, як тільки може йти потемки дужий, витривалий селянин, що добре знає місцевість. Та коли він опинився на республіканській території, просування його відразу вповільнилось.
Здавалося б, досить йому буде показати перепустку з печаткою СВР, одержану від Роберта Джордана, і пакет з тією самою печаткою, — і його негайно припровадять до місця призначення. Але він із самого початку, ще на передовій, натрапив на похмурого, підозріливого командира роти, що взяв усе під сумнів.
Андрес пішов з ротним до штабу батальйону, і батальйонний командир, який перед початком війни був перукарем, вислухав його й відразу перейнявся завзяттям. Цей командир, на ім'я Гомес, вилаяв ротного за його глупоту, поплескав Андреса по спині, почастував його поганим коньяком і сказав, що він сам, колишній перукар, завжди мріяв бути guerrillero. Потім він розбудив свого ад'ютанта, передав йому командування батальйоном і послав вістового по мотоцикліста, який спав. Замість відпровадити Андреса до штабу бригади з мотоциклістом, Гомес вирішив сам відвезти його туди, щоб прискорити діло. Андрес ухопився за переднє сидіння і, підстрибуючи на вибоїнах поритої снарядами гірської дороги, вони з ревом помчали між двома шеренгами високих дерев; фара мотоцикла вихоплювала з мороку побілені стовбури, вапно на яких облупилося, а кора була обдерта осколками та кулями під час боїв, що точилися біля цієї дороги першого літа після початку війни. Вони звернули до невеликого, зруйнованого снарядами гірського курортного містечка, де розмістився штаб бригади, і Гомес спритно, як гонщик, загальмував мотоцикл і приставив його до стіни будинку. Заспаний вартовий виструнчився перед ним, коли Гомес пройшов повз нього до великої кімнати, де стіни були завішані картами і сонний офіцер із зеленим целулоїдовим козирком над очима сидів за столом, на якому стояла лампа, два телефони й лежав номер «Мундо обреро».
Офіцер звів очі на Гомеса й сказав:
— Чого це ти сюди приперся? Хіба не знаєш, що існує телефон?
— Мені треба бачити підполковника, — сказав Гомес.
— Він спить, — відповів офіцер. — Я світло твоєї фари ще за милю помітив. Хочеш, щоб нас обстріляли?
— Поклич підполковника, — сказав Гомес. — Справа нагальна.
— Тобі ж кажуть, що він спить, — сказав офіцер. — Що це ти за бандита привів? — Він кивнув головою в бік Андреса.
125
Щоб я пропала (ісп.)