Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
— Дарма, — сказав Агустін. — Я радий, що ми вже починаємо.
— Балакай тихіше, — мовив Ансельмо. — Тепер треба балакати якнайменше і якнайтихіше.
Вони обережно спускалися схилом, Ансельмо попереду, за ним Агустін, тоді Роберт Джордан, ступаючи дуже обережно, щоб не послизнутися, відчуваючи опалу глицю під мотузяними підошвами; ось він спіткнувся об корч, простяг руку вперед, і вона торкнулася холодного металу кулемета й складеної триноги. Він зсувався боком униз по схилу, сандалі ковзалися, розпушуючи м'яку землю, він знову й знову простягав ліву руку, і вона натрапляла на шорстку соснову кору, а потім зрештою намацала гладеньку смужку на стовбурі, і він підняв долоню, клейку від живиці, що виступила там, де було зроблено зарубку, і вони спустилися крутим лісистим узгір'ям до того місця, звідки Роберт Джордан і Ансельмо розглядали міст першого дня.
Ансельмо наткнувся в темряві на сосну, вхопив Роберта Джордана за руку й зашепотів так тихо, що той ледве почув його:
— Дивися. У них вогонь у жаровні.
Слабенький вогник світився якраз у тому місці, де — Роберт Джордан знав — дорога підходила до мосту.
— Ось звідси ми дивилися, — мовив Ансельмо. Він узяв руку Роберта Джордана, потяг її донизу й поклав на маленьку свіжу зарубку трохи вище коріння. — Це я зарубав, поки ти дивився на міст. Ось тут, праворуч, ти хотів прилаштувати maquina.
— Тут і прилаштуємо.
— Добре.
Роберт Джордан і Агустін поклали рюкзаки на землю біля сосни й пішли слідом за Ансельмо до невеликої рівної галявинки, де купкою росли молоді сосонки.
— Тут, — сказав Ансельмо. — Ось тут.
— Отже, звідси, як тільки розвидніє,— зашепотів Роберт Джордан Агустінові, присівши навпочіпки за сосонками, — ти побачиш невеликий відтинок дороги і в'їзд на міст. Ти побачиш міст увесь, і невеликий відтинок дороги з другого боку, а далі вона завертає за скелю.
Агустін мовчав.
— Ти лежатимеш тут, поки ми готуватимемо вибух, і як хто з'явиться нагорі чи внизу — стріляй.
— Звідки це світло? — спитав Агустін.
— З будки по той бік мосту, — прошепотів Роберт Джордан.
— Хто зніме вартових?
— Ми зі старим, я тобі вже казав. Але якщо в нас не вийде, стріляй по обох будках і по вартових, коли побачиш їх.
— Так. Ти мені вже казав.
— Після вибуху, коли Пабло зі своїми вибіжить із-за скелі, стріляй над ними, якщо за ними будуть гнатись. У будь-якому разі стріляй якомога вище, поверх їхніх голів, але так, щоб погоню зупинити. Все зрозумів?
— Аякже. Ти й учора так пояснював.
— Запитання є?
— Нема. У мене з собою два мішки. Можна набрати в них землі з горба, де не видно, й принести сюди.
— Тільки тут не копай. Тобі треба замаскуватися так само ретельно, як тоді, коли ми були нагорі.
— Гаразд. Я принесу землю ще потемки. І мішки прилаштую так, що їх не буде помітно. Ось побачиш.
— Звідси до мосту дуже близько. Sabes? Удень це місце добре видно знизу.
— Не турбуйся, Ingles. Ти куди тепер?
— Я спущуся ще нижче зі своєю маленькою maquina. Старий зараз перебереться на той бік, так, щоб відразу вибігти до тієї будки, яка далі. Вона ж відкрита в той бік.
— Тоді все, — сказав Агустін. — Salud, lngles. Тютюн у тебе є?
— Курити не можна. Дуже близько.
— Я не курити. Тільки потримаю цигарку в роті. Закурю потім.
Роберт Джордан простяг йому пачку, і Агустін узяв три цигарки і заткнув за піднятий козирок своєї пласкої чабанської шапки. Тоді розставив ніжки кулемета між дрібних сосонок і почав навпомацки розбирати свою поклажу й розкладати все так, щоб було напохваті.
— Nada mas, — сказав він. — Більше нічого.
Ансельмо й Роберт Джордан покинули його там і вернулися до своїх рюкзаків.
— Де б їх нам поставити? — пошепки мовив Роберт Джордан.
— Мабуть, тут. А ти певен, що поцілиш звідси вартового з маленької mdquina?
— Це те саме місце, де ми лежали того дня?
— Те саме дерево, — сказав Ансельмо так тихо, що Джордан ледве почув його й здогадався, що старий говорить, не ворушачи губами, як тоді, першого дня. — Я надстругав ножем.
Роберта Джордана знову охопило таке почуття, ніби все це вже було раніше, але тепер воно виникло просто тому, що він повторив своє власне запитання, а старий свою відповідь. Так само було, коли Агустін запитав Роберта Джордана про вартових, хоч і знав уже відповідь наперед.
Звідси близько. Навіть надто близько, — шепнув він. — Але світло падатиме з-за спини. Це дуже добре місце.
— Ну, тоді я піду на той бік і заляжу навпроти тієї будки,— сказав Ансельмо. А потім додав: — Ти мені вибач, Inglés. Але щоб не було помилки. Раптом я нетямущий.