Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Историческая проза » Літа зрілості короля Генріха IV
Літа зрілості короля Генріха IV - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Літа зрілості короля Генріха IV

Электронная книга - «Літа зрілості короля Генріха IV». Краткое содержание книги:

В другому романі історичної дилогії про Генріха IV видатний німецький письменник-реаліст Генріх Манн (1871–1950) зображує Генріха гуманістом, що із зброєю в руках бореться за торжество прогресивних для його епохи ідей, за можливість тривалого миру для свого народу й усієї Європи. Письменник підводить читача до зіставлення боротьби реакції і прогресу в зображувану ним епоху з боротьбою між силами миру і війни у бурхливій атмосфері 30-х років XX сторіччя.
1 ... 162 163 164 165 166 167 168 169 170 ... 345
Перейти на страницу:

— Мій бог — єдино сущий.

— Чи він якось відкривається вам? — спитав Меркер.

— А хто ж, як не він, і нині, й завжди дає мені всю мою силу? — відказав Морней. Спокійно, без виклику він пояснив, що ніколи не здобував перемог нічим іншим, крім правди, зате правдою перемагав несхибно — навіть наймогутнішого ворога, який не володів правдою. Йому здалося, що на обличчі цього останнього ще могутнього члена Лотарінзького дому відбилась недовіра, і це тяжко образило Морнея, йому аж стало жаль недовірка. І тому він навів найкращі докази зі своїх богословських творів; так докладно він ще ніколи не говорив. Насамкінець він згадав земні вияви вічного. Міжусобна війна в королівстві з самого початку була ділом рук честолюбних чужинців і постійною спокусою для напівфранцузів — «таких, як Лотарінзький дім», вчулося Меркерові, хоч ніякі імена не були вимовлені. В ньому зразу ж загорілася лють. Вона б не дійшла до такого білого жару, якби не була заздалегідь підготована Меркеровим забобонним страхом перед цим протестантом. «У підземелля його!» — вимагала лють, тим часом як на обличчя він, навпаки, напустив спокій. А в душі був близький до того, щоб скористатись потайним механізмом і опустити ляду.

Морней своєю чистою душею гадав, що йому пощастило досягти цілковитого впливу на ворога віри й короля — впливу духовного й світського, на користь богові й мирові в державі. Адже на обличчі пана де Меркера не було вже тривоги й прихованої злості. Тепер господар дивився на нього як на друга, так лагідно, так просвітліло, думав Морней, тим часом як Меркер у своїй зіпсутій душі впивався його страшною повільною смертю в затопленому підземеллі.

Тільки в одному він іще хотів упевнитись:

— А ваш бог і нині творить чудеса? Вони скінчилися разом з Біблією, чи у вас він і далі творить їх?

— Благість господня триває вічно, — відповів протестант. І вперше в цій залі схилив чоло — аби втішити готового до каяття грішника.

Обличчя герцогове зразу спохмурніло. «Цей здатен утекти навіть із підземелля. З'явиться янгол і відкриє йому грати», — подумав він і вирішив не пускати в хід механізму. А до речі, хоч пан де Меркер помітив це не зразу, Морней без ніяких задніх думок так поставив свого стільця, що герцог мусив підсунутись до нього, отож провалився б разом з ним.

Того дня переговори більш не провадились, а в наступні герцог де Меркер завдавав послу більше труднощів, ніж передбачалось. У нього відродилась надія. Місто Вервен лежить у іншому кінці королівства, в герцогстві Гіз, звідки походив весь Лотарінзький дім. Саме у Вервені іспанці мали визнати себе остаточно переможеними й підписати угоду про те, що це королівство в усі майбутні поріччя їм не належатиме й з волі божої не може належати. Меркер отримав найсвіжіші новини, і вони підтвердили йому, що дипломати Габсбурзького дому ще чіпкіші, ніж генерали.

Тому він сам ладен був роздерти себе за те, що одного дня розгубився перед протестантом Морнеєм, а власне, перед самим єретиком Анрі, й не наважився тоді втопити одного з них. По-перше, цей був послом того, а можливо, навіть мав іще вищі повноваження. Вищі повноваження! Що ж, побачимо. Принаймні у Вервені бог цих людей іще не явився, та, видно, й не збирається, — так думав тепер герцог де Меркер. Але протестанта таки слід було втопити; до цієї думки він уперто повертався, бо на безлюдді, серед реву стихій, зробився химерником.

Під кінець жовтня Морней опинився в Анжері. Маршал Бріссак, учений гуманіст і мухолов, скликав до цього міста кількох значних панів, щоб вони схвалили його розпорядження з нагоди скорого приїзду короля. Король мав їхати через Сомюр і Анжер до своєї провінції Бретані. Губернатором Сомюра був пан де Морней, а в Анжері королівською залогою командував сам маршал. Тим прикріша була пригода, що сталася з королівським губернатором у королівському місті Анжері, трохи не перед очима в маршала, якому винуватець навіть доводився родичем.

В Анжері з паном де Морнеєм, губернатором Сомюра, зустрівся на вулиці такий собі пан де Сен-Фаль. Морней саме розмовляв з одним судовим радником. При ньому був його стайничий, а також економ, а крім того один секретар і один паж. Сен-Фаль був у супроводі десятьох озброєних людей, яких він спочатку заховав. Він звернувся до сомюрського губернатора зі скаргою за якісь перехоплені листи, що їх губернатор наказав розпечатати. Скаржник поводився зухвало, Морней відповідав йому стримано. Він, мовляв, наказав розпечатати листи, бо їх знайшли в підозрілої особи. А побачивши під ними підпис пана де Сен-Фаля, відіслав листи за адресою. Потім Морней висловив подив: адже після цього випадку минуло вже п'ять місяців!

1 ... 162 163 164 165 166 167 168 169 170 ... 345
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)