Літа зрілості короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #54
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Літа зрілості короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
І нічого не сталося; він тільки відвоював одне своє місто й завдав поразки старому донові Філіппу. Це буде вже остання поразка: старий хоче укласти мир[66]. Мир! Двадцять шість років його майже не було чи й зовсім не було, бо його то обходили, то порушували. А тепер він має бути укладений на папері, і це зробить його непорушним, найсильніші армії нічого з ним не вдіють. Його ствердять печаткою, і в розтоплений віск увіллється честь королів. Його скріплять присягами, і свідком буде бог.
Те, що має бути священним і остаточним, вимагає часу. Поки посли зі своїми дорученнями та повноваженнями ще в дорозі й розпочати переговори не можна, король Анрі дожидає їх у тривозі. Невже Габсбург справді полишить напризволяще свого старого Філіппа, що так довго був володарем світу? Поки посли десь їдуть, під'їжджають, він щогодини дістає повідомлення про них, щодня вживає якихось заходів, щоб його перемога стала доконаною справою, яку вже годі заперечувати.
Ще в таборі під Ам'єном він призначив Роні начальником усієї артилерії. Зробилось це не без тиску з боку найкращого слуги. Його заслуги вже не полишали королю іншої змоги, а так само й той суворий вираз, із яким пан де Роні нагадував, що врешті-решт він лишається без титулу й без посади. Він — головний розпорядник фінансів держави, але не йменується так, а начальником артилерії лишається, як і доти, пан Жан д'Естре, нікчемний стариган, хоча й рідний батько любої владарки. І та була рада, коли король відкупив посаду в її батька. Це ж багато грошей, і попали вони в їхню ж таки родину. Та для найкращого слуги це знов же підстава докоряти Габрієлі. Вона сподівалась уласкавити його. Але де там! Її поступливість іще посилила ворожість пана де Роні до неї, і те саме було б, якби вона опиралась.
А втім, король під Ам'єном дав своїй коханій титул герцогині де Бофор. Цим він ніби скріпив свою перемогу і публічно підтвердив, що його коханій лишається до трону тільки один останній крок. Його радість від цього була безхмарніша, ніж її радість. Круг неї весь час наростали небезпеки; вона відчувала, що до неї злісно тягнуться якісь щупальця. Жодного дня вже не могла вона зоставатись сама, без короля, і все ж не хотіла показувати йому свій страх. Адже в нього саме щаслива пора, пора швидкого й легкого піднесення до величі, до володіння. Правда, й тут, сердешна красуне, не все таке просте й легке, як ти гадаєш. Він стережеться, як і ти, й вибирає свій шлях обачно. І все ж це правда: він переміг, і цієї години ніхто в нього не відніме.
Анрі писав: «Хоробрий Крійоне, можеш повіситися з досади, що не був тут у понеділок. Може, більш ніколи все не складеться так гарно, і я дуже хотів, щоб ти був коло мене. Кардинал наскочив на нас, надутий, мов індик, а втікав, підібгавши хвоста. В Ам'єні я не затримаюсь, треба зробити ще одне діло».
Габрієль писала: «Вельможна пані, мій великий друже! Ваш любий брат, мій владар, — наймогутніший у світі король. Чи можливо, щоб його столиця не визнала мене? Навіть при його дворі кружляє прізвисько — далебі, такої ганьби я не заслужила. Пані, я не відступлюсь, поки не власкавлю короля, щоб він більше не гнівався на графа де Суассона. Адже то лиш через лиху пораду наш друг відвів своє військо від королівського й ухилився від бою разом з герцогом Буйонським. А герцог — кепський протестант. Якби не це, граф був би вірний королю, як ви. А тепер, вельможна пані, звольте мені сказати: як ви мене приймете, і чи ви й досі мій великий друг?»
Катрін писала — та враз спинилася злякано. Її перо трохи не вивело: «герцогиня де Свиньйон» — прізвисько, що лунало всюди й здавалося людям дуже дотепним. Не всім Габрієль була однаково ненависна. Декотрі просто підхоплювали жарт, що саме був у моді й подобався їм. Інші не хотіли набувати ворогів, заступаючись за зненавиджену фаворитку. Найрозважливіші уникали згадувати непристойне прізвисько. Пані де Сагон задовольнялася кривою міною, коли заходила мова про Габрієль, але й та міна вмить зникала. До відвертого цькування, до свисту й тюкання було ще дуже далеко. Навпаки, тверезіші натури передбачали нове піднесення Габрієлі. Вона ще пройде половину останнього кроку — але тільки половину, не весь. Тож не варто поки що псувати взаємини!
66
Старий хоче укласти мир. — Мирна угода між Генріхом IV і Філіппом II була підписана у Вервені 2 травня 1598 р. За угодою Іспанія відмовилась від усіх своїх завоювань у Франції, крім Камбре.