Сага про Форсайтів

Він не відпочив за ніч і прокинувся такий безсилий, що послав по лікаря. Оглянувши його, той незадоволено скривився і звелів йому не вставати й кинути курити. Це було не важко, вставати тепер не було чого, а куриво йому завжди не смакувало, коли він нездужав. Ранок він провалявся за спущеними шторами, гортаючи і перегортаючи «Таймс», майже не читаючи, а пес Балтазар лежав біля його ліжка. З другим сніданком йому принесли телеграму такого змісту: «Вашого листа одержала приїду сьогодні вдень буду у вас чотири тридцять. Айріні».

Приїде! Таки приїде! Отже, вона й справді є на світі — і його не покинуто. Приїде! Руки й ноги його налилися міццю; щоки й чоло спаленіли. Він випив бульйон, відсунув столика і завмер у ліжку, чекаючи, поки винесуть сніданок і дадуть йому спокій; але час від часу примружував очі. Приїде! Серце калатало щосили, а потім наче зовсім зупинялося. О третій він устав: вдягнувся обережно, нечутно. Голлі й мадемуазель, мабуть, у класній кімнаті, а слуги досі вже пообідали й, напевно, поснули. Він тихенько відчинив двері й зійшов униз. В холі самотньо лежав пес Балтазар, і в його супроводі старий Джоліон зайшов у кабінет і вийшов надвір, під гаряче полуденне сонце. Він хотів був іти назустріч їй у гайок, але відразу збагнув, що в таку спеку ця прогулянка йому не під силу. Натомість він сів під дубом біля гойдалки, і пес Балтазар, якому теж дошкуляла спека, ліг поряд. Старий Джоліон сидів і всміхався. Скільки яскравого сонця! Як бринять комахи й воркують голуби! Це якийсь густий настій літнього дня. Як гарно! І він радів, радів, наче мала дитина. Вона приїде! Вона його не кинула! Він має все, чого бажає його душа, аби тільки трохи легше дихалось і не так давило — ось тут! Він побачить її, коли вона вийде з-поміж папороті, ледь погойдуючись, її фіалково-сіра постать перетне лужок, де цвітуть стокротки, кульбаба й маки — червоні маки, що випростали буйно заквітчані голови. Він сидітиме непорушно, а вона підійде до нього й скаже: «Вибачте мені, любий дядечку Джоліоне!»— і сяде на гойдалку, і він зможе дивитися на неї і розказувати їй, що він був трохи заслаб, але тепер уже видужав; і пес лизне їй руку. Адже пес знає, що хазяїн її любить.— хороший пес.