«Аристократ» із Вапнярки

Сідалковський усе це розумів. Не розумів тільки, чого вона приїхала сюди.

Грак приготував чаю і приніс з «Мегацети» сидіння.

— Ви далеко підете, Грак, якщо вас не зупинять! — це була не зовсім вдала репліка Сідалковського, яка не сподобалася навіть Граку.— Сьогодні я вам раджу це зробити, але не далі куреня діда Трифона.

Грак зрозумів натяк, як студенти-відмінники підказку, і швидко зорієнтувався в обстановці.

— Для чого ви приїхали, Єво? — поцікавився Сідалковський.

— А ви не раді?

— Ну, як вам сказати...— Він узявся патиком підгортати жар.

Єва присунулася ближче:

— Я весь час думала про вас, Євграф. Я не можу без вас. Ви — не Адам. Ви — бог. Мій бог.

— Менше пафосу, Єво. А то я не витримаю й розплачусь.

Проте таке порівняння Сідалковському сподобалося. Він пом'якшав і подобрішав, вдячно обійняв її за плечі. Єва в ту ж мить припала до його грудей і обвила руками його шию так, що Сідалковський вперше за вечір відчув, що в повітрі парко, а над річкою й справді висить густий і теплий, як парне молоко, туман.

— Я вас кохаю, Євграф. Чуєте? Вас, а не Адама. Ви мій. Мій єдиний бог...

— Жаль, що я не той бог, який би міг вас створити для дому і сім'ї. Ви така, як я. Ми не створені для великого, принаймні довготривалого, кохання.

— Це неправда! — заперечила Єва.

— Не обманюйте себе, Єво. У вас почуття — як морські хвилі, що накочуються час від часу на берег.

— Ми з вами однакові, Сідалковський.

— У тім-то й річ. Ми з вами два плюси. Якщо з'єднати нас, то ми взаємно відштовхнемося одне від одного. Навіть мінуси, й ті, виявляється, взаємно відштовхуються. Тільки плюс і мінус взаємно притягуються.— Сідалковський нагнувся над багаттям і витяг хворостину з дотліваючої ватри. Палиця на кінці диміла і навіть двічі спалахувала іскоркою, але світло до неї не поверталося, як до давно згаслої зірки.— Бачите, Єво, я ще не збираюсь вирощувати вундеркіндів. Хоч, повірте мені, я люблю дітей. Вони дорогі мені,— він згадав Тамару, її сина.— З одного боку, вони податки зменшують, а з другого — я аліменти плачу,— Сідалковський устромив палицю назад у теплу ватру, намагаючись запалити її кінець. Але вогню вже не було. Палиця тільки диміла.— У нас з вами, Єво, вундеркіндів не буде. Хіба що генії. Але кому вони сьогодні потрібні? Генії, Єво, сьогодні вийшли з моди. Тепер модними стали супергенії. Візьміть, приміром, мого найближчого приятеля Грака. У нього це може трапитись. Він здатний народити вундеркінда. Грак, коли спить, висовує ноги з-під ковдри, а голову ховає під подушку, Зося ж навпаки — укутує ноги, а дихає ротом. Вони в усьому плюс і мінус, а ми...