«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
Не спускаючи очей з батареї пляшок коньяку, Сідалковський зважував свої можливості. «Ставлю дві пляшки сухого вина проти цієї розкоші... Ганьба!» Навіть Граку і тому стало соромно, хоч він не знав, що таке сором.
— Ми можемо відповісти вам тільки майстерністю,— сказав нарешті.— Євмен Миколайович Грак на міжнародних конкурсах у князівстві Ліхтенштейн здобував найвищі призи за сорок сортів найспоживнішої і найкалорійнішої юшки, приготованої в польових умовах. Має дипломи і медалі. Правда, скромність не дозволяє йому возити їх із собою. Чи не так, Євмене Миколайовичу?
Грак так блимнув очима на Сідалковського, що тому на якийсь момент здалося, що перед ним не Грак, а Філарет Карлович.
— Щоправда, приз і золоту пальмову віть за смакові якості юшки вручили, на жаль, іншому кулінару. Із Ліхтенштейна. У них, виявляється, зовсім інші смаки.
— Зрозуміло,— лукаво примруживши очі, сказав Дзеркальний.— У нашому районі такої юшки, як мій Карпо, ніхто не готує.
Шофер вдячно посміхнувся своєму голові.
— Ну, чого ж ви стоїте? Розливайте. Першу за знайомство,— запропонував Іван Андрійович.
Випили. Дід Трифон, крекнувши і понюхавши шкоринку хліба, підійшов до Грака.
— Ось вам спеції.
Євмен розгубився, для чогось засукав рукави. Сідалковському здалося, що він навіть чимось незадоволений.
— Пробачте, діду,— вихопилося в Грака.— Але я юшки варити не вмію.
— Як?! — підвівся Сідалковський. Усі зареготали.— Слухайте, Євмене Миколайовичу. Ви ж проходили практику. Вам профспілка надала таку можливість. Ви ж самому Стратону Стратоновичу складали іспити!..
— Я не пройшов по конкурсу,— посміхнувся Грак, цитуючи Сідалковського.
Той забронзовів.
— Я пропоную тост за жінок,— раптом вихопилося у Грака.
— Але не пенсійного віку,— додав Сідалковський, уже оговтавшись.
Потім пили за те, щоб наша доля нас не цуралась і, звичайно, щоб не по останній.
— Все одно щось сумно, товариші. Може, ще по одній, щоб язики порозв'язувалися? — запропонував Чудлло.
Пропозицію підтримали одностайно. Утримався тільки Карпо.
— Беріть, товариші, баличок. Пригощайтесь,— запищав нарешті й Роздобудько.
— Пригощайтесь, Грак, ви тепер аристократ,— скривився Сідалковський.— Але не забувайте про мене. У баличка тепер майбутнє таке, як у динозавра. Їх навіть на виставках уже не показують. У музеях тим більше.
— Ви б, хлопці, анекдота якогось розповіли. Га? — попросив Дзеркальний,— Ви ж там біля столиці крутитесь. Ближче, ніж ми.
— На анекдоти у нас мастак тільки Грак...
— Теж участь у конкурсах бере?
— Обов'язково. Ну, гаразд. Цього разу порушимо субординацію: перший анекдот розповім я,— взяв у свої руки ініціативу Сідалковський.— У поїзді їдуть двоє. Ти знаєш,— каже один,— мене на цій станції збиралися бити. «А звідки ти знаєш, що збиралися?» — запитує другий. «Ну, коли б не збиралися, то не били б».
Ефект був несподіваний. Майже ніхто не засміявся. «Ще не анекдотна пора»,— подумав Сідалковський і вирішив спробувати таки викликати сміх.
— А ось ще один старий анекдот,— почав було він.— Мені його розповів Філарет Карлович Чудловський...
— Хто, хто? — враз перебив його Дмитро Панасович.— Ви знаєте Філарета Карловича?
— Євмен Миколайович Грак-Чудловський перебуває з ним у найближчих родових стосунках. Він його зять.
— О хлопці, то ми з вами родичі,— зрадів Дмитро Панасович.
— Тільки з ним,— вказав Сідалковський на Грака.— Я з Філаретом Карловичем в інших стосунках.
— Ти чув, Іване Андрійовичу? — звернувся Чудлло до Дзеркального.— Філарет Карлович. То Філько вже себе так величає. По-городському, значить. А за паспортом він, товаришочки, Филимон Карпович. Значить, ви,— він повернувся до Грака.— Пробач, Євмене, на радощах навіть забув, що ми з тобою уже давно знайомі. На полювання ж ходили разом. Ондатр отією потворою осліплювали...
— Це вже не по-родичанському,— образився Грак.
— Пробач, дорогий. Машина загалом гарна, але різноколірна якась... Отже, ти Тезі чоловік? Ну і ну! Оце зустріч. Значить, і ти вже Чудловський? По жінці?
— Грак-Чудловський,— поправив Євмен.
— Ну й потрапив ти у сімейку! Як тобі там, не нудно?
— Навпаки: весело. А ви що, незадоволені мною як своїм родичем?
— Ну, що ти! Тобою я задоволений,— обіймав його Чудлло.— А от твій тесть, а мій брат... Навіть генералом себе величає. А він такий генерал, як я генеральний прокурор. Філько усе життя швейцаром у ресторані робив. Забув, як той ресторан називається. Словом, дивак, та й годі...