«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
— Діду,— не дав йому закінчити Грак, але його теж перебив Сідалковський.
— Грак, ви помітили, як я зморщився при першому ж вашому слові?
— Та досить тобі. Не патякай, Сідалковський,— розізлився Грак.
— М-да, товаришу Грак. Академії дають, на жаль, тільки освіту та інколи дипломи з відзнаками, а що таке культура, ввічливість, інтелігентність — цього там, видно по вас, не навчають, навіть під час коротеньких лекцій чи семінарів. Для чого ця демонстрація, Грак? Для чого ви підкреслюєте свою невихованість? Будьте скромнішим. Що за слова: «діду», «не патякай»... Це що, увесь ваш словниковий фонд?
— Ну, досить, доктор. Мені набридло твоє блазнювання. Невже ти не можеш бути сам собою?
— Ви хотіли, Євмене Миколайовичу, запитати у Трифона Саковича, для чого ось ці гасла? Чи не так?
— Ну, так. То й що?
— От і питайте. Ви ж випускалися не з дитясел, а з академії.
— Мені це вже набридло, Сідалковський...
— Це я вже чув. А тепер готовий замовкнути і послухати вас і Трифона Саковича. Що це за гасло, Трифоне Саковичу? — ніби подаючи Граку приклад чемного звертання, сам запитав у діда.
— А-а, оце? — показав кістлявими пальцями дід Трифон.— То, значить, треба йти на Макарову галявину. Чому Макарову? Кажуть, колись давно там якийсь Макар на тій галявині повісився. Звідтіля й назва. Там, мать, і вечеряти будемо. Мать, і якесь начальство приїде. Це завсігда так. Як тільки транспаранти чіпляють — жди начальства з району. Випивка буде,— закінчив свій монолог дід Трифон.
— Тепер вам, Грак, нічого не загрожує,— посміхався Сідалковський, коли вони перейшли на Макарову галявину, а при в'їзді з обох боків розвісили: «В'ЇЗД ЗАБОРОНЕНО! ЙДУТЬ ВІЙСЬКОВІ МАНЕВРИ!»
Та не встиг вітер як слід напнути транспаранти, а з боку села вже долинув гуркіт машини.
— Хтось їде,— повідомив Грак.
Трифон Сакович приклав човником долоню до вуха і впевнено сказав:
— Іван Андрійович їдуть з Карпом.
— А чому з Карпом?
— Так тільки Карпо їздить. Коли Іван Андрійович за рульом, у них машина йде нєжно і не хурчить. А цей лобуряка завсігда гонить.
Дід Трифон не помилився: на галявину, куди Сідалковський і Грак за вказівкою Трифона Саковича перегнали «Мегацету» й поставили намет, вискочив газик. У кабіні сиділо четверо: три голови — голова колгоспу, голова сільради, голова сільського споживчого товариства — і шофер Карпо.
— Ну що, хлопці,— примовляв Дмитро Панасович, потискуючи кожному руку.— Замочимо вашу, як її... амфібію — і по руках?..
— А тепер знайомтесь. Івана Андрійовича ви вже знаєте... Втім, його тільки знає Євмен,— згадав Чудлло.— А ви, Сідалковський, незнайомі. Це наш голова колгоспу...
— Дзеркальний,— подав пухку і велику руку дебелий чоловік, у якого шия в діаметрі дорівнювала голові.
«При таких даних галстук необов'язково зав'язувати на шиї»,— подумав про нього Сідалковський, потискуючи м'яку, як гумка, руку Дзеркального.
— Микита Прокопович Роздобудько,— запищав сухенький чоловічок, який, здається, все життя бігав і ніколи ні на що не сідав.
«Мабуть, і спить стоячи»,— потискуючи тоненьку, як бирка на матроських кльошах, руку, відзначив про себе Сідалковський.
— Молодці, що почепили транспаранти,— похвалив їх Дзеркальний.— Тепер сюди ніхто не поткнеться. Хіба що прокурор району. Та, може, голова райвику. Це їхній винахід. Вони завжди такі гасла викидають. От ми в них і запозичили досвід. Надійна штука, скажу вам...
Сідалковський, здається, вперше в житті не знайшов, що сказати. Гасла він поважав і любив, як ідеї. Мабуть, саме тому в душі був глибоко переконаний, що цей винахід мав належати йому, а не тим невідомим, хоч ще не забутим у районі, авторам.
— Так що, замочимо вашу «Мегацету»? Гарна машинерія! Нам би таку у село. Нею можна косити очерет і рубати лозу на болотах. «Іскра» ж зовсім згасає,— продовжував Дзеркальний.— То як, до свого гурту, товариші, приймете? Ми не з порожніми руками. Ми теж з хлібом-сіллю. І до хліба щось знайдеться,— багатозначно закінчив він.— Чи не так, Прокоповичу? — повернувся до Роздобудька.
— А чого ж,— відповів голова споживчої кооперації.— Викладай, Карпе, що там у нас.
Витягли з машини вчетверо складений брезент, тоді якесь універсальне сидіння, що розтягувалося, як лава, і водночас заміняло стіл.
— Це чудо техніки, мабуть, у Сільгосптехніці виготовили? — кивнув головою Сідалковський.
— Вгадали,— задоволено кивнув важкою головою Дзеркальний.
Імпровізований стіл сервірували Роздобудько і Карпо. Дмитро Панасович брав пляшки і опускав їх легенько, як дітей, у лісову ямку-криничку, з якої била джерельна вода. Грак намагався дещо допомогти їм. Дід Трифон тим часом приніс відра. В одному з них уже була почищена й вимита біля річки риба, в другому — свіжі помідори й огірки.