Суспільно-політичні твори

На підставі природного перебігу речей на першому плані стоїть питання про початкову народну школу. Народна школа Півдня Росії побудована за антипедагогічним принципом, — вона перетворила мету в засіб і таким чином не тільки не дає своїм вихованцям можливостей накопичувати необхідні знання [нерозбірл.], школа Росії спотворює і нівечить психіку малоросійської дитини, є деморалізуючим фактором.

Принцип правильного навчання, сформульований іще Дістервегом, вимагає поступового переходу від відомого до невідомого, від простого і легкого до складного і важкого. Навряд чи знайдеться хоч одна людина, котра б заперечила супроти цього принципу.

Тим часом школа Півдня Росії, що має на меті навчити малоросійську дитину літературної російської мови, діє так, немовби дитина ще до вступу до школи вже знає російську мову, немовби російська мова є рідною для малоросійської дитини. Школа здійснює викладання російською мовою, і, таким чином, перетворюючи мету на засіб, намагається вирішити завдання народної освіти за допомогою самих лише невідомих величин.

Справді — народна школа, припустимо, у Тульській губернії не відрізняється від школи Харківської губернії. Такі ж способи викладання, такі ж засоби. Але тоді як народна школа Тульської губернії виявляється цілком пристосованою до місцевих особливостей і потреб, школа Півдня Росії є інститутом цілковито чужим і незрозумілим для малоросійського населення. У той час, як у галузі культури рослин уже давно дійшли висновку про необхідність застосування різноманітних прийомів і дій у залежності від місцевих умов природи різних місцевостей, у живій справі народної освіти до цього часу вважають можливим для всього величезного простору Російської імперії користуватися одним і тим самим шкільним посібником, незважаючи на безкінечну різноманітність мов і побуту народів, які її населяють. Усі підручники, схвалені як посібники для початкових шкіл, придатні для потреб лише у середній смузі Росії, розраховані на розумовий склад і форму вираження думки дітей великоросійських губерній. Тому те, що становить їхню перевагу для великоросійської школи, є величезним недоліком для малоросійської. Справді, великоросійська дитина, прийшовши до школи, чує з вуст учителя і знаходить у книзі рідну і знайому йому з домівки мову. Образи, якими захоплюють її уявлення, близькі та зрозумілі їй. Тому, тільки-но засвоївши техніку читання, вона вже може накопичувати знання, беручи від школи все, що вона може дати. Зовсім в іншому становищі перебуває малоросійська дитина в цій-таки школі; «із дому, із цього світлого раю, — пише Ушинський про малоросійську школу, — де все ясно, зрозуміло, близьке до серця, малоросійська дитина потрапляє до темного пекла — російської школи, де все темне, чуже, незрозуміле».