Січеславщина (квадрологія)
- Автор: Чапленко Василий Кириллович
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Січеславщина (квадрологія)». Краткое содержание книги:
— У Москві ж, — оповідав далі Сисой, як Р,ая знов пішла до кухні, — чаювання — особлива церемонія. Ви ж чули, мабуть, про „двєнадцать с полотєнцем"?
Перемітько про це, звичайно, чув, але Сисой ще раз оповів про цей відомий звичай ще дореволюційної Москви. Завзяті чаювальники звичайно приходили до чайні й замовляли по цілому чайнику на дванадцять склянок, а на додаток ще й рушник (,,полотєнце") кожному. Пили той чай з „блюдечок" (підставок), що їх тримали на розчепірених пальцях однієї руки, як був дуже гарячий, студили, дмухаючи в ,,блюдце", кусали потроху цукор (це називалося, „вприкуску") і запивали. А рушником витирали піт на обличчі... П'є та витирає піт, п'є та витирає... А як скінчить дванадцяту склянку, переверне її на „блюдечко" догори дном — і це означає, що годі, що напився.
Рая внесла мовчки й поклала на стіл цукор, хліб, масло і, глянувши обережно, але з дівочою цікавістю на Перемітька (і він це спостеріг), знову вийшла. Через деякий час винесла на таці три склянки чаю, поставила по одній перед гостем і Сисоєм, а третю — на порожнє місце. Обернулась до Маркела:
— Марочку, сідай же до столу!
Та Маркел знов підскочив (а не просто встав) і, ніби прочумавшись від сну, кинув рубаною мовою:
— Ні, я не буду... Мені треба...
І, сказавши швидко, куди йому треба (Перемітько не встиг розібрати), кинув розібраний приймач (тільки ліхтарик заткнув у кишеню), натяг на свою кучму кепку і вискочив з хати. З гостем не тільки не прощався, а навіть не глянув на нього. Цим він ніби показав, що чаювання в них такого часу не таке вже й обов'язкове, а Перемітько зробив з цього аж два висновки: 1) що це Рая спеціяльно для нього і з власної ініціятиви влаштувала це „чаювання" і 2) що Маркел не схотів із ним за одним столом сидіти.
— Він у нас трохи нерівний у настроях, — сказав Сисой вибачливо про Маркела. — Часом таке випалить, що тільки руками розведеш...
— А вони всі такі в тім „Комсомолі", — вставила несподівано Рая.
— Ну, може, й не всі, — спробував відхилити цю розмову Сисой.
— усі! — уперто повторила Рая, і це була для Перемітька нова риса в ЇЇ вдачі: виходило, що вона не така вже й плоха. — А он Трухманов хіба інакший? А Воробйов? Хулігани! Я тому й не хочу до „"Комсомолу" вступати...
Це знов була для Перемітька новина, та ще й приємна: вона не була „комсомолка". Бо одна була справа хвалити Комсомол" перед партійним її братом, а друга — думати в глибу своєї душі: в душі він ставився до „комсомольців" вороже. Уголос зайняв нейтральну позицію між братом і сес-трою. Сказав:
— І в „Комсомолі", як і скрізь, є всякі люди: є добрі, є й погані... Але чого ви стоїте? — звернувся доі Раї. — Сідайте ж до столу, до товариства! Замість Маркела... Бо ви ж, я бачу, собі не принесли.
— Я хотіла собі пізніше, — відповіла Рая, вже сідаючи.
Без Маркела Перемітько мав себе значно краще, вільніше. А коли говорив тепер, то його басок бумкав, як низька струна на гітарі, говорив посміхаючись до приємної дівчини. Навіть пожартував, звернувшись до Сисоя:
— - А я хочу тепер поскаржитись старшому братові на сестричку...
Раїні бровенята-пір'їнки підскочили здивовано вгору.
— ...Хочу поскаржитись, що вона мені з першого знайомства гарбуза піднесла...
— Гарбуза? Ані подобини! Може навпаки! — казали тії бровенята й очі.
— Не вигадуйте! — сказала Рая засоромлено вголос. — Як я могла це зробити, як ви були в нас не більше хвилини?
— А що таке? — зацікавився цим жар.ом і Сисой. — Кажіть, щоб і я знав!
— Та я запросив був її до палацу культури, — сказав Перемітько, — а вона не схотіла... Хотів показати це чудо> радянської архітектури („навіщо я знов так офіційно?" — подумав з досадою)... чудо радянського будівництва. Там же фасада — суцільний кількаповерховий водоспад із ск^а. Та й усередині краса неабияка...
Ця розмова закінчилася тим, що Рая приобіцяла, оглянувшися на брата, піти до того „чуда радянської архітектури" наступного „вихідного дня".
— До речі, наступного вихідного дня, — поінформував Сисой (він знав це, як директор), — у нашому палаці культури виступатимуть харківські письменники. Будуть: Хвильовий, Остап Вишня, Сосюра, Юрій Яновський і ще там хтось. А після письменників — бандуристи...
...Гостювання в Мітяєвих вийшло, кінець-кінцем, для Перемітька приємніше, аніж він сподівався. Трохи псував Маркел, але ж не в;н тут задавав тон, і на нього — так тепер думав — можна буде не зважати. Як прощався, потиснув Раїну ручку уже з певним натяком на приязнь. Дівчина помітно за-шарілася з радости.
Коли на вулиці стала йому на пам'яті Любина, він уже майже свідомо відмахнувся від неї. Справді бо, він же з нею навіть не говорив ще про кохання.