Січеславщина (квадрологія)
- Автор: Чапленко Василий Кириллович
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Січеславщина (квадрологія)». Краткое содержание книги:
Далі Перемітько відчув потребу обізватись безпосередньо й до самого Маркела. Може, він помилився, що той лихий, а це ж рідний брат... цієї дівчини! До речі, де ж вона? Невже нема дома? Обернувся до Маркела й спитався:
— А ви якими цікавитесь більше — детекторними чи лямповими? Останнім часом лямтюві входять у моду...
— Усякими! — буркнув Маркел таким голосом, що гостеві враз відпала охота продовжувати з ним розмову. Повернувся знов до Сисоя.
— Це добре, — сказав, — що наша молодь захоплюється технічними знаннями, особливо „комсомольці", прийдешня переміна партії.
— Еге, — сказав Сисой, і Перемітько впіймав на собі його ніби здивований погляд. А той погляд, очевидячки, означав: „Колишній петлюрівець — і так позитивно говорить про партію й „Комсомол"! Гм..."
Та Перемітько, щоб приховати вже збентеження, провадив далі:
— Та й товариш Ленін сказав, що наша країна або зіндустріялізується, або її задушить капіталістичне оточення...
Таке говорив, а в роті було відчуття, ніби хтось інший, а не він сам ворушив його язиком, — незвичне говорив.
Сисой, очевидячки, це розумів і не хотів підтримувати цю офіційну й слизьку для гостя тему, сказав ще раз своє невиразне „еге" і взяв стукати пальцями по столу — короткими, опецькуватими. Але тут несподівано в розмову встряв Маркел. Він — хоч перед тим, здавалось, зовсім не цікавився їхньою розмовою, довбаючись у своєму приймачі — раптом підскочив на ноги, шарпнув-провів по своїй купі чорноного волосся рукою і, блиснувши злобно очима, сказав голосно:
— Тільки треба, щоб наша партія й уряд енергійніше діяли. Особливо тут, на Україні, де наше будівництво саботують різні контрреволюційні недобитки, зокрема петлюрівці...
Перемітько відчув, що почервонів уже, як школяр. Це ж уже мало не прямо про нього< сказано! І хто? Якийсь жов-тодзьоб... босовило...
Сисой кашлянув — як показалось Перемітькові — роблено, щоб заглушити прикру розмову, нетактовний братів вибрик. Маленькі його очі забігали неспокійно на тістуватім обличчі, безвії повіки закліпали... Він вийняв з кишені цигарки і, либонь, з тією ж таки метою, — щоб заличкувати прикрий момент, — простяг їх Перемітькові. Та потім, побачивши заперечний у гостя рух, схаменувся:
— О, я й забув, що ви не курите.
Але в цю мить відчинилися двері з кухні, і ввійшла Рая. Це вийшло просто символічно: дівчина майже прямо Перемітька вирятувала з дуже прикрої ситуації. Бо Маркел зразу ж обірвав свою мову і знову присів до своєї роботи. А Рая стояла біля дверей — не знала, чи йти далі. її чарівні оченята жваво забігали по світлиці й обличчях присутніх, на Перемітька вона глянула трохи чи не з легеньким усміхом — як уже знайома. Була й цим разом одягнена, як господиня
— в зелененькому, заокругленому й облямованому знизу мереживом попередничку, підперезаному в талії. Ясна її кіска була підв'язана ззаду пухким жмутиком, а на чоло спадало одно лянне пасмичко.
— Ну, чого ж ти стала? — заохотив її Сисой, теж, либонь, зрадівши її виходові, задоволений її чепурним виглядом. — Іди привітайся! Ви ж, здається, вже знайомі.
— О, так! — радо заговорив Перемітько на іншу тему.
— Я вже мав приємність.
І підвівся назустріч дівчині, потиснув з приємністю її маленьку ворушку ручку.
— Тільки вона у вас несмілива дуже, — вів мову далі.
— Я тоді й слова від неї не почув.
— Ще не звикла в чужому місті, — виправдував Сисой сестру.
— А я оце хотіла подати чай, — несподівано, з милою господинською заклопотаністю, сказала Рая, скинувши питально очима спочатку на брата, а потім на гостя. — Чи можна?
— Та можна, коли чогось веселішого не маєш, — пожартував Сисой. — Павло Петрович, може б, і чарчину „ри-ківки" вихилив...
— Якщо тільки ради мене, — обізвався й Перемітько,
— то я б не був „за"... Мене чарка ніколи спеціяльно не цікавила...
Останнє він сказав трохи чи не для Раї, щоб показати себе з кращого боку. Та й від чаю він відмовився б, якщо це тільки ради нього.
Але виявилося, що Мітяєви й без гостя саме такого часу п'ють чай чи, як висловився Сисой, „чаюють". У них це ще московська традиція, дарма що в Москві жили колись тільки їхні батьки, а вони всі троє тут, на Україні, в Харкові народжені.