Історія польсько-українських конфліктів т.3

25 і 26 вересня 1945 року прибуло до нашої області п'ять транспортів, у яких було приблизно 400 родин з околиць Санока. Більш як половина з них не має документів про передачу майна і посівів, менше ніж третина має корів, а менше ніж чверть — коней. Прибульці розказують, що місцева польська влада забрала в них увесь урожай, худобу і коней, а потім, погрожуючи зброєю, змусила йти пішки до найближчої залізничної станції.

Переселенці інформують:

«Коли у наших селах перебувала Червона Армія, поляки так не знущались, а після її відходу солдати обшукують господарства, забирають, що хочуть, а нас виганяють голими і босими», — розповів Михайло Федорович Зджеба з Перемишльського повіту, нині мешканець села Дорохів (район Струсова).

«По дорозі на станцію я зустрів польського міліціонера, який спочатку відібрав у мене останнього коня, потім почав відбирати корову, яку вели дружина і 9-річний син. Хлопець хотів відігнати корову, тоді міліціонер застрелив його з гвинтівки, і ось я приїхав з тим, у чому стою», — розповів Вовелюк, колишній мешканець Перемишльського повіту, а нині села Дорохів (район Струсова).

Розказали переселенці з околиць Санока — М. Ф. Хомичек, М. А. Штельма, І. М. Модзик, М. М. Модзик, А. В. Богуш, які нині проживають у Збаразькому районі:

«До нас пришили польські солдати, зігнали всіх мешканців на збори і наказали протягом двох годин вибратись із села. Стояли і стежили, щоб ми не брали ні худоби, ні коней, з хат можна було брати тільки білизну. Усе село йшло на залізничну станцію пішки, понад 50 кілометрів».