Історія польсько-українських конфліктів т.3
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #3
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-62-5
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.3». Краткое содержание книги:
Кожного, хто високо оцінив важливість і актуальність виходу в світ трьох томів книги Миколи Сивіцького «Історія польсько-українських конфліктів», просимо приєднатися до нашої сердечної вдячності п. Ярославі Барусевич та Дослідній фундації ім. О.Ольжича в СІЛА за сприяння у виданні цієї книги.
О 4 годині ранку 7 березня 1945 року озброєні бандити напали у селі Біща (Білгорайського повіту) на працівників Білгорайського переселенського комітету. Референт районного уповноваженого Р. Л. Миронюк був поранений у ліву руку.
Напади на переселенців і уповноважених, здійснені 7 березня 1945 року одночасно у трьох повітах (Бжозівському, Грубешівському і Білгорайському), свідчать про існування єдиного центру керівництва бандами Армії Крайової. З метою їх ліквідації повинні бути виділені військові частини, бо охорона груп переселенців і апарату, який здійснює переселення, незадовільна.
Звертаючи Вашу увагу, Пане Прем'єре, на вищенаведені факти, прошу Пана вжити більш рішучих заходів для боротьби з грабіжниками і бандитами, що ведуть злочинну діяльність у повітах, з яких, згідно з договором, здійснюється переселення українського населення.
Прошу прийняти, Пане Прем'єре, вирази моєї найглибшої поваги до Пана.
Головний уповноважений Уряду УРСР у справах евакуації українського населення (—) М. Підгорний
18. III.1945 р.
Archiwum b. КС KP(b)U. — F.1.— Op. 23. - Spr. 1465. - Ark. 36–39.
НЕНАВИСТЬ ЧИ БАНДИТИЗМ?
Таємно
Секретар Центрального Комітету Комуністичної партії (більшовиків) України Тов. Коротченко Київ
ЗВІТНИЙ ЛИСТ про евакуацію українського населення з Польщі та про політичні настрої станом на 6 квітня 1945 року
(…)
2. Політичні настрої
У всіх повітах, охоплених евакуацією українського населення, зареєстровано численні випадки прояву явної ворожості між поляками і українцями, які перетворюються у масовий терор щодо українського населення.
Польсько-українська ненависть має історичне коріння. Її розпалювали впродовж довгих років уряди шляхетської і капіталістичної Польщі. Після окупації польської держави німцями ненависть між поляками і українцями використали фашисти і розпалили її ще більше, надавши можливість українцям користуватися деякими привілеями, репресуючи окремих поляків переселенням їх з місця на місце і передачею нерухомості (будинків) українцям.
Коли після визволення до влади прийшли поляки, ненависть до українців посилилась. Польські банди нападають на села, вбивають і вирізають населення, палять будинки, грабують майно. Ось приклади:
7 березня ц. р. о 10 годині ранку польське населення з кількох сіл у Саноцькому повіті напало на село Лубно. Нападники діяли дуже організовано, приїхали на возах і зі зброєю. Пограбоване майно завантажили на 400–500 возів, забрали худобу, коней тощо і виїхали. У селі мешкало кілька польських родин. Перед нападом на польських будинках з'явились таблички з написами: «Польський будинок». До цих будинків бандити не заходили.
Є дані, що поляки у Саноцькому повіті мають багато зброї, блискавично формують банди, навіть проводять заняття у лісах. Деякі поляки твердять: «Мусимо готуватися до боротьби з більшовикамиу поки не закінчилась війна з Гітлером».
Уночі на 3 березня ц. р. банда АК приблизно з 200 осіб напала на українське село Коштови (гміна Дубецко Перемишльського повіту). Пограбувала населення, забрала худобу, майно і домашній інвентар. Вони вивели на площу п'ятьох українців — Спиридона Дончака, Йосифа Ковяка, Максима Стефанюка, Василя Дончака, Петра Сковришка — і публічно їх розстріляли. Бандити заявили: «Робимо з українцями так, як вони з нами роблять на сході».
Ані в польському середовищі, ні в українському ніхто не веде політичної роботи, яка розрядила б ненависть. Узагалі нема жодної політично-виховної праці, тільки різноманітні реакційні елементи розвивають всебічну контрреволюційну агітацію.
Останнім часом посилилися напади поляків на українців. Переслідувані втікають із села і просять про негайне переселення в Україну. Це явище особливо спостерігається у Перемишльському, Любачівському і Ярославському повітах. Протягом 5–6 місяців з цих трьох повітів до евакуації зголосилось тільки 12 872 господарства, а в березні були заяви від 27 465 господарств. Інакша ситуація у Леському повіті. Тут нема натиску з боку поляків, не збільшується кількість заяв (українці не хочуть виїжджати). (…)
Переселенням в Україну чинять опір спільно ОУНівці і АКівці. Перші говорять, що справа кордонів ще не є остаточно вирішена, хочуть утримати терени, заселені українцями, і виганяють звідти поляків. Озиваються старі мрії — боротьба за «Самостійну Україну». Другі — аківці — хочуть зберегти для поміщиків робочу силу як базу для капіталістичної експлуатації. І перші, і другі застосовують масовий терор до переселюваних українців, вбивають і грабують.