Історія польсько-українських конфліктів т.3

12 жовтня 1944 року в Майданських лісах між Сколе і селом Ластівки перебували частини УПА, які після вишколу на полонинах Букового Берда під командуванням «Рена» перейшли через фронт на схід від Тухлі. Славко Коцьолек — «Крилач» — тодішній командир чоти [взводу] дав мені прочитати лист від Якова Чорнія, у якому написано, щоб усі частини, утворені влітку в Перемишльському, негайно повертались на рідні землі, бо поляки почали тероризувати українське населення [підкреслення моє. — М С.]. (…)

У листопаді й грудні 1944 року почала надходити інформація, що поляки вбивають українців, палять села, причому не тільки на території Польщі, айв Україні. Не було це ні для кого несподіванкою за таких стосунків, які існували між двома народами. Найгіршим було те, що грабували передусім села, у яких чоловіків забрали до армії і не було кому їх захистити. (…)

Через тиждень чи два після мого повернення до нас прийшов комендант польської міліції з Конюшок (приблизно за 8 км від Перемишля), Ризнар, давній знайомий мого батька. По секрету він сказав, що до кожного постерунку зараз додають по кілька «волиняків», які вбиватимуть українців, переважно з вищою чи середньою освітою. Списки вже готові, в яких я і мій молодший брат Міхал попереду. Відтоді ми вдома не спали. Частина хлопців сховалась у криївках, інші вдосвіта йшли до лісу, бо там було безпечніше. Конкретних планів ніхто не мав. Жили день від дня. (…) Вісті про польські акції й далі надходили. Хлопці почали приходити до лісу зі зброєю. Не було тільки військових спеціалістів, особливо офіцерів, які могли б нас організувати і чогось навчити. (…)

20 січня 1945 року по всьому Перемишльському регіону пішов поголос, що в селі Ольшани (за 14 км на захід від Перемишля) польські міліціонери з Бірчі (30 км від Перемишля) і з Красічина (7 км) вбили 24 особи: родину священика Копистянського (з його сином проживав в одній кімнаті гуртожитку в Перемишлі у 1937–1939 роках), родину вчителя Сенишина (з його сином і дочкою Аретою разом вчились у 1939–1941 роках), родину керівника молочарні Вуйтовича (з сином разом проживав і вчився у 1939–1941 роках), колишнього голову «Просвіти» та інших. 19 січня, в день Хрещення (Йордан), завели їх до Сяну і в тому місці, де щороку святили воду, застрелили і вкинули у річку. По дорозі міліціонери жартували і говорили людям, що йдуть разом воду святити. Повідомлення про вбивство вразило всіх. Це вже були не поголоски, а страшний факт. Тим страшніший, що стався серед білого дня за участі представників закону і стосовно людей, які всю війну просиділи вдома, на селі й не мали нічого спільного з німцями, протягом кількох років чекали закінчення війни. Ініціатором вбивства був місцевий поляк — Круліковський, мабуть, єдиний поляк у всьому селі.

Перед цим випадком понад 300 осіб, переважно старших людей і дітей, загинули у селі Павлокома, за 40 км на захід від Перемишля. Здається, що молоді чоловіки добровільно вступили до Радянської Армії, а потім відразу пішли на фронт, звідки майже ніхто не повертався, і село залишилося беззахисним. Після випадків в Ольшанах стало зрозуміло, що це лише початок і без дії сидіти не можна. Поляки вирішили помститись українцям за 1942–1943 роки на Волині.