Людолови Том 1
- Автор: Тулуб Зінаїда Павлівна
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Таврія
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Людолови Том 1». Краткое содержание книги:
— Єдине слово, єдин аллах. Медже — ваша.
Свати розв'язали гаманець, висипали гроші на розстелену хустку бруського шовку — подарунок нареченого засватаній дівчині. І, тремтячи від щастя, кинулася Медже до своєї дівочої скрині і витягла кашемірову шаль, що ховала вона з дитинства про такий випадок. Двадцять днів працювала Медже від зорі до зорі, готуючи подарунок своєму нареченому. Найкраще вийшов весільний пояс «учку», на лікоть завширшки і на три лікті завдовжки, З прозорої тканини шере. Довго і ретельно добирала Медже опряди кращого кокозького шовку перламутрово-ніжних відтінків, а потім довго вигадувала візерунок, вкладаючи в нього таємний зміст, і вишила малюсінькі кинджали, застромлені у ніжні чайні троянди, переплутані гнучкими стеблинками, листям і пуп'янками. Це визначало, що закохана жінка готова власним тілом заслонити коханого від удару кинджалом і покірливо впасти йому до ніг, проколота лезом, як квітка.
На весільному рушнику вишила Медже вірш з алькорана. Кисет оздобила кавказькими басаманами, зашивши в денце золотий дукат. Сорочку прикрасила найтоншим вирізуванням та мережками, а хустку для носа вигаптувала золотою та срібною биттю за старовинними візерунками, що передаються з покоління в покоління, з роду в рід.
А коли всі дев'ять подарунків були закінчені, загорнула їх у гаптовану хустку.
І ось у призначений день знов з'явилися свати Ібрагімові: вони несли на головах мідні підноси з розкладеними на них подарунками від нареченого.
Ахмет зустрів їх на порозі і запросив до оди, де задля такого випадку були розвішані і розстелені всі килими, іджіарі і подушки, що були в його саклі. Навіть Горпина принесла три іджіари своєї роботи і прибила їх над полицею проти дверей, де сонячно вилискували мідні глеки, чарки й сагани [210].
Маленька Субан тремтіла від цікавості. Як дівчинку, її не пускали до оди, і вона кидалася вздовж вікон, що виходили на внутрішній двір, і зазирала в них з цікавістю молодого звірятка.
— Ой, які там маграми! — гихенько скрикувала вона, підштовхнула куцанчика-Меметку. — Дивись: навіть в тіточки Джевгер нема такої розкоші!
Але хлопчика цікавило інше:
— О Субане!.. Який пиріг! З рижем і родзинками! А баклава!.. Я скажу татові, хай дадуть нам хоч скибочку.
— Не можна, — відтягала його Субан. — Нам потім дадуть усього. Тіточка Шафіге не дозволяє.
— Тобі не можна, бо ти — дівчина. А я — чоловік, мені можна.
І маленький пустун влетів до оди, де урочисто курили свати, розклавши на міндері принесені подарунки.
— Татуню! Ми з Субан теж хочемо святкувати! Дай нам солодкого пирога і баклави! — дзвінко крикнув він, поки Субан сором'язливо ховалася за дверима.
— А, маленький господарю! Здрастуй, — всміхнувся старий сват. — Не можна пустувати під час заручин. А йди-но краще сюди і будь поважною людиною.
Суворі старечі очі блимали тепло і ніжно у тонкому павутинні зморщок.
— Меметко, іди до жінок! Ти ще маленький, щоб сидіти з почесними гостями, — суворо наказав Ахмет, коли старий Омер обдарував хлопчика горіхами у меду.
Меметка надувся і вийшов до галерейки, облизуючи солодкий горіх. Там чекала на нього Субан, ковтаючи слинки.
— Що тобі дали? — кинула вона до хлопчика.
— Горіхів з медом. Смачних, — поважно пояснив Мемет. — Ось покуштуй. Тільки не багато відкусуй, — попередив він, злякавшись власної щедрості.
І поки діти їли цукровані горіхи, свати оглядали подарунки нареченої і, за звичаєм, намагалися знайти в нихрізні недоліки.
— Рушник, здається, короткий, — казав один із сватів, не знаючи, до чого причепитися.
— Мабуть, і сорочка не на зріст Ібрагіма, — нерішуче відгукнувся другий.
Але старому Омерові стало соромно.
— А все ж, хоч і вимагає звичай ганьбити подарунки, треба сказати, що геть у всьому Чабан-Таші не знайдеться кращого вишивання, — щиро вирвалося у нього.
І, пускаючи під стелю клуби запашного диму, мовчки хитнули головами свати, милуючись роботою нареченої.
— І зрозуміє Ібрагім, що лежить до нього серце дівоче, побачивши цей візерунок, — додав старий сват, помітивши білий рукав за гратами галерейки.
Випивши каву і заївши халвою і солодкими пирогами, свати погомоніли трохи про врожай і про франкські вітрильники на каффському рейді, потім підвелися з м'яких міндерів.
Тепер, за звичаєм, хтось з чоловіків, родичів нареченої, мусив віднести Ібрагімові її подарунки. Але Медже була сирота. Старші брати загинули в морі разом з Халілевою шхуною, і залишився тільки Ахмет з маленьким Меметком.
210
Саган — миска. Взагалі мусульманам заборонено їсти з мідного посуду (дозволено уживати череп'яний, скляний і фарфоровий посуд), але під час якоїсь релігійної церемонії або на свята дозволяється варити і їсти з металевого посуду.