Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Историческая проза » Людолови Том 1
Людолови Том 1 - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Людолови Том 1

Электронная книга - «Людолови Том 1». Краткое содержание книги:

Один із найкращих українських історичних романів ХХ століття. Життя героїв роману - гетьмана Конашевича-Сагайдачного, султана Туреччини, константинопольського патріарха - постає перед нами у всій величі та трагізмі.
1 ... 157 158 159 160 161 162 163 164 165 ... 218
Перейти на страницу:

Не повертався тільки Карпо. Сагайдачний на нього покладався: він і видючий був, і по-татарському говорив краще за інших. І взагалі він спритний чоловік. Аж ось на початку березня, коли осіли сніги і важкою променистою краплею запала на захід вечірня зірка, повернувся він до рідних осель і прийшов до Сагайдачного.

За вікном згасав бурштиновий захід. Рідко й тоскно крапав вечірній дзвін, і чорні воронячі кубла в саду здавалися старими козацькими шапками.

— Ну що? — схопив його за руки Сагайдачний.

— Та що ж, батьку, — зітхнув Карпо. — Нема нашої ясочки. Був я і в Козлові, і в Каффі, і в Бахчисараї, і в Карасу-Базарі… Всю Татарщину сходив своїми старечими ногами і довідався тільки, що вони всі троє припали Сафарові. Пригнав він їх до Каффи. Коржа продано на галеру першої ж п'ятниці, а де поділася панна Настя з Горпиною — невідомо самому богові. Кажуть, ніби євнух Гасан забрав кількох бранок до Стамбула, а ще кажуть, ніби дівчину надзвичайної краси продав Сафар у караван-сараї на вагу золота. Але чи то Настя, чи якась інша бранка — невідомо. На ринок її не виводили, і ніхто не бачив її в вічі. Мо, це й Настя…

— А хто ж купив цю бранку? — урвав Сагайдачний.

— Теж не знаю напевно, бо казали люди, всяко: одні — ніби калга [202] Мегмет, син Джанібег-Герая, а другі — ніби Селім, султанський намісник… Думав я якось потрапити до Селімового палацу, та не пощастило, бо Селім пішов на війну, а його валахів не купиш ні за які гроші…

Довго ще розповідав Карпо свої пригоди, але Сагайдачний не слухав. Хоча й знав він життя й розумів, що Настя не могла залишитися непродана, але поки не почув цієї звістки, — все здавалося йому, що якесь чудо її врятує. Він згорбився, стиснувся, втягнув голову в плечі і мовчки сидів у присмерках, пригнічений сумом.

— Та що ж, ти, батьку, козак чи ні? — обурився нарешті Карпо. — Чи то бракує тобі козацької сили? Шарпаєш щороку Крим та Туреччину, ніколи ще битий не був… Що ж ти гадаєш, не підуть за тобою наші пани-молодці визволяти твою Настю?

Сагайдачний здригнувся, підвів голову.

— В похід, кажеш, — перепитав він гірко. — Так, водив я козаків у походи… Та й султана треба було дрочити. І ось додрочилися: найдорожчі люди у неволю потрапили… Що ж, по-твоєму, знов піти за море, щоб татари прийшли сюди по новий ясир?! Ні, Карпо, не так воно просто… Я за цю зиму на десятки років постарішав, думаючи, що робити… Бо ж-зараз склала наша старшина угоду з ханом і беями, щоб вільно рибалчити в Азовському морі, і в Чорному, і в гирлі дніпровському… І торгівлю розпочали з кримчаками, ярлик собі виправили на безмитну торгівлю… Як же мені тепер?! Де ж усі, туди і я… Тільки ти не думай, що забув я Настю, — урвав він сам себе. — І пам'ятаю її, і бачу і наяву, і уві сні… І не буду я Петро Сагайдачний, якщо не видеру її з татарських рук, але як це зробити — не знаю…

Темрява виступала з кутків, все ближче й ближче огортала Сагайдачного… За вікном спалахнули перші бліді вогники. Все нижче спускалася до обрію синя запона ночі, і, променястою семикольоровою краплею трепетала за садом весняна вечірня зоря.

Сватання, реван і комак [203]

У степу опівдні пригрівало сонце. Сніг тільки-но починав танути, але надвечір брався він блисняковою плівкою, і сліпуче блищав під місяцем і під зорями.

Тоді вовки полюють на оленя і довго женуть його степом, мовчазні і хижі. Мчить олень, але провалюється під ним блискучий наст — і грузне він у глибокому снігу, а легкі вовки беззвучно мчать підмерзлою слизькою поверхнею, наче тіні від хмар. І знесилюється легконогий олень, і падає від невблаганного вовчого гону. Реве він, б'є вовків рогами, хвицає, але не відступає люта зграя.

І починається тоді кривавий бенкет.

А за південними горами — квітне все.

По урвищах кущаться барвисті китиці кермеку, стеляться огудини розквітлих каперців, наче обсипаних сніжними пластівцями. Тягне дрік до сонця зелені безлисті паростки, і золотом вилискують його квіти. Рожевими ворушкими купами пахтить мигдаль, а над ним розкинулось малиновим наметом юдине дерево. По скелях квітне шипшина, пишні кущі кизилу, ожина, бузок, держи-дерево. І все це пахтить, тягнеться до сонця, дихаючи весняними любощами. Дзвенять, співають струмки, шумують водограї кришталевими цівками. Дзюрчать цикади, пригріті сонцем. Гудуть джмелі…

вернуться

202

Кримські хани мали завжди двох наступників свого престолу: перший з них звався калга, а другий нуреддін. Нуреддін міг стати ханом тільки тоді, коли калга помирав за життя свого батька.

вернуться

203

Комак — свято, коли новонародженій дитині дають ім'я.

1 ... 157 158 159 160 161 162 163 164 165 ... 218
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)