Людолови Том 1

Ахмет давно догадувався, кого кохає Медже, і зрадів вигідному сватанню, та, про людське око, залишився байдужий. — Ніхто, — схилив він голову, коли свати замовкли. — Якщо так судилося, — буде справа. Але я не можу розпочати торгу, не спитавши Медже і дружини, що заступає матір нареченій.

— Авжеж! Авжеж! — відповіли свати. — Так наказує звичай і серце. Піди спитай Шафіге, спитай і саму наречену.

— Ох, Ахмете, боюсь я, — що відмовить Медже Ібрагімові, - з лукавою іскрою в очах відповіла Шафіге. — Дивись, як підглядає вона у віконце нашої оди [208]: на ногах не встоїть від хвилювання.

Очі Шафіге сміялися. Знала вона, що спить Медже і бачить уві сні красеня Ібрагіма, але маленька Субан не зрозуміла жарту і палко заступилася за Медже:

— Та що ти, тіточко Шафіге! Медже навіть співає пісень за Ібрагіма і червоніє, як ягода кизилу, коли хтось згадає про нього. Та й тіточка Горпіне каже, що кращого, нареченого не знайти їй у цілому світі.

— Мовчи, дзига! Поклич нам Медже, — мимоволі розреготався Ахмет.

— Я що ж… Як вам завгодно… Хай буде так, як судилося… Кисмет [209], - белькотіла Медже, коли брат спитав її згоди.

А очі тривожно й запитливо ловили погляд Ахметів, серце тремтіло і завмирало пораненою пташкою. І коли Ахмет вийшов до сватів, знов кинулася Медже до галерейки, стискаючи на грудях амулет, недавно куплений у Кайтмази.

Довго торгувався Ахмет із сватами. Вони давали за Медже тридцять п'ять гасене, а Ахмет вимагав п'ятдесят.

— Вона — красуня, вона рукодільниця, — твердив він уперто. — Вміє вона вишивати і по-нашому, і по-турецькому. Навіть по-козацькому навчилась від Горпіне. А як співає Медже! Наче іволга у лісі, наче весняний струмочок в горах.

Медже холола від жаху, прислухаючись до цього торгу. Невже Ахмет не поступиться?! Невже, не збавить кілька гасене?! Адже ж світло тоді й довіку потьмариться… А сивобородий сват все тягне своє, повільно погладжує бороду і пускає крізь ніздрі хмари запашного кучерявого диму:

— Але ж Медже не має посагу. Ібрагім бере її без нічого, як устрицю з мушлі. Адже ж він міг би засватати красуню Джевгер або ще й іншу багачку. Ніде йому не відмовлять.

Ахмет не поступався і твердо гнув своє. Він знав, що Ібрагім кохає Медже, і відчував себе на певному грунті. На десять гасене він справить весілля, а за решту купить пару буйволів та сплатить податки. Звідки взяти рибалці враз стільки золота?! Адже ж, поки Субан підросте, мине ще п'ять років. І він торгувався, як міняла на ринку.

І тремтіла від жаху Медже, холола, поки Ахмет вихваляв її голос і вміння ткати килими і полотно, варити і прясти шовк і вовну кашмірських овець.

Кінець кінцем сторгувалися на сорок гасене, і вимовив Ахмет заповітне слово: