Смілла та її відчуття снігу
- Автор: Хёг Питер
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6142-3
- Переводчик: Володимир Миколайович Верховень
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Смілла та її відчуття снігу». Краткое содержание книги:
«Смілла та її відчуття снігу» (1992) — найвідоміший твір письменника, який одразу після публікації став бестселером. За його сюжетом було створено художній фільм.
Початок 90-х, Копенгаген. 37-річна Смілла — напівдатчанка, напівескімоска, яка читає заради розваги Евклідові «Начала», знає 70 тлумачень слова «сніг» і завжди перемагає у рукопашному бою з професіоналами-чоловіками, — розпочинає власне розслідування дивної загибелі сусідського хлопчика-ескімоса, що зірвався з даху будинку. У Смілли особливе відчуття снігу, вона вміє читати сліди. Однак головне для неї — не тільки розслідування вбивства, а й спроба вийти з власної глибокої кризи, розібратися зі своїм минулим, знайти нарешті власне «я».
Навіть у цих обставинах те, що ми бачимо, здається моїй свідомості одночасно і банальним, і незвичайним. Ми дивимося на холодильник ззаду.
Він заповнений рисом. Згори донизу акуратними стосиками складені прямокутні коробочки.
Він бере коробку, відкриває її і дістає пакетик. Я встигаю подумати, що мені все одно особливо нічого втрачати. Потім я бачу, як напружується його обличчя.
Я знову дивлюся на пакетик. Він матовий, але все-таки можна розглянути вміст. Це не крейда. Це вакуумна упаковка з якогось щільного і жовтуватого, немов білий шоколад, матеріалу.
Він відкриває ніж і розрізає пакетик. З тихим звуком той засмоктує в себе повітря. Потім на його долоню висипається грудкуватий темний порошок, неначе в пісок, яким вимірюють час у пісковому годиннику, вилили рідке мастило.
Він навмання вибирає кілька коробок, відкриває і, заглянувши в них, акуратно кладе на місце.
Пригвинтивши задню кришку, він заштовхує холодильник на місце. Я не допомагаю йому, я більше не можу торкатися до нього. Він пригвинчує металеву скобу, ставить стінку, приносить молоток і акуратно прибиває її на місце. Все це він робить неуважно і напружено.
Тільки потім ми дивимося одне на одного.
— Маям, — кажу я, — проміжний між очищеним опієм і героїном продукт. Він містить олії, тому його треба зберігати в холодильнику. Його розробив Терк. Мені розповідав про це Раун. Це частина операції між Терком і Верленом. Шматочок пирога для Верлена. Повертаючись назад, ми повинні зайти в порт. Можливо, у Хольстейнсборґ, можливо, в Нуук. Можливо, у нього є зв’язки на «Ґрінленд Стар». Ще якихось десять років тому вони привозили сюди контрабандою спиртне і сигарети. Цей час уже минув. Це вже стало «добрим старим часом». Тепер у Нууку багато кокаїну. Тепер гренландська верхівка живе як європейці. Тут чудовий ринок збуту.
В очах у нього мрійливий, далекий вираз. Я повинна дістатися до нього.
— Яккельсен, мабуть, знайшов це. Він, мабуть, зрозумів це. І випадково видав себе. Він, напевно, прийняв дозу й переоцінив свої можливості. Почав натискати на них. Це змусило їх вжити заходів. Терк влаштував усе з телеграмою. Він змушений був це зробити. Але вони з Верленом ненавидять один одного. Вони — з двох різних світів. Вони разом тільки тому, що можуть бути корисні один одному.
Він нахиляється до мене і бере мене за плечі.
— Смілло, — шепоче він, — коли я був маленьким, у мене був такий заводний танк на гусеницях. Якщо перед ним ставили який-небудь предмет, він міг дертися вгору по ньому, бо в нього була низька передача. Якщо предмет нависав над ним, то він, повертаючи, рухався уздовж нього і знаходив інший спосіб перебратися на той бік. Його не можна було зупинити. Ти — така машина, Смілло. Тебе треба було тримати подалі від усього цього, але ти весь час втручалася. Ти повинна була залишитися в Копенгагені, але несподівано опиняєшся на борту. Потім вони садять тебе під замок, це моя ідея — так найбезпечніше для тебе. Двері замикають, досить про Сміллу, і ось будь ласка — ти вже вибралася. Ти весь час з’являєшся, наче сніг на голову. Ти така машина, Смілло, ти подібна до такої дитячої чашки-невиливайки, яка весь час піднімається.
У його голосі борються непоєднувані почуття.
— Коли я була маленькою, — кажу я, — мій батько подарував мені плюшеве ведмежа. До цього у нас були тільки ті ляльки, яких ми самі робили. Воно протрималося тиждень. Спочатку воно забруднилося, потім у нього вилізла шерсть, а потім воно порвалося, і те, чим воно було набите, висипалося, а крім цього, у нього всередині нічого не було. Ти — таке ведмежа, Фойле.
Ми сидимо поряд на ліжку в його каюті. На столі стоїть одна з пласких пляшок, але п’є тільки він один.
Він сидить зігнувшись, опустивши долоні між колінами.
— Це метеорит, — каже він, — щось таке, як камінь. Терк говорить, що він старий. Він застряг під льодом у чомусь подібному до сідловини скелі.
Я згадую фотографії серед Теркових паперів. Мені треба було ще тоді здогадатися. Те, що нагадувало рентгенівські знімки, — Відманштеттова структура. Є в будь-якому шкільному підручнику. Ілюстрація поєднання нікелю і заліза в метеоритах.
— Навіщо?