Смілла та її відчуття снігу
- Автор: Хёг Питер
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6142-3
- Переводчик: Володимир Миколайович Верховень
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Смілла та її відчуття снігу». Краткое содержание книги:
«Смілла та її відчуття снігу» (1992) — найвідоміший твір письменника, який одразу після публікації став бестселером. За його сюжетом було створено художній фільм.
Початок 90-х, Копенгаген. 37-річна Смілла — напівдатчанка, напівескімоска, яка читає заради розваги Евклідові «Начала», знає 70 тлумачень слова «сніг» і завжди перемагає у рукопашному бою з професіоналами-чоловіками, — розпочинає власне розслідування дивної загибелі сусідського хлопчика-ескімоса, що зірвався з даху будинку. У Смілли особливе відчуття снігу, вона вміє читати сліди. Однак головне для неї — не тільки розслідування вбивства, а й спроба вийти з власної глибокої кризи, розібратися зі своїм минулим, знайти нарешті власне «я».
На стільці, поклавши чоботи на ліжко, сидить Терк. Біля стіни, у напівмороці, стоїть Верлен. На краю ліжка, погойдуючи ногами, сидить Катя Клаусен. Інших людей у каюті немає.
Я бачу себе збоку. Можливо, тому, що надто боляче залишатися всередині себе. Мені наплювати на цю трійцю, мені наплювати на саму себе. Це з механіком я говорила мить тому. Це він покликав мене сюди.
Межа, для всіх нас є межа. Є межа нашій наполегливості, межа тому, скільки разів можна просити милостей у життя. Тому, скільки його відмов можна витерпіти.
— Виймай усе з кишень.
Це Верлен. У мене вперше з’являється змога побачити поділ праці між ними. Я припускаю, що Верлен відповідає за фізичне насильство.
Я виходжу на світло і кладу свій ліхтарик і ключі на ліжко. Незрозуміло, навіщо тут жінка. І тієї ж миті я отримую пояснення цьому. Верлен киває їй, і вона підходить до мене. Чоловіки відвертаються, поки вона обшукує мене. Вона набагато вища за мене зростом, але досить спритна. Вона починає з того, що, ставши на коліна, обмацує щиколотки, а потім піднімається вгору. Вона знаходить викрутку і Яккельсенів футляр для голок. Врешті-решт вона знімає з мене мій пасок.
Терк не дивиться на те, що вона знайшла. Але Верлен зважує це на долоні.
Як це відбудеться? Чи встигну я побачити це?
Терк устає:
— Ти офіційно перебуваєш під арештом.
Він не дивиться на мене. Ми обоє знаємо, що будь-яке посилання на формальності — це частина тієї ж самої ілюзії, що й наша взаємна ввічливість. Це останнє, що залишилося між нами недомовленим.
Він стоїть опустивши очі. Потім повільно хитає головою, і по його обличчю пробігає щось схоже на подив.
— Ти чудово блефуєш, — каже він. — Я б мав за краще сидіти у «воронячому гнізді» і слухати твою брехню, ніж розгулювати серед усіх цих нудних істин.
Хвилину всі вони стоять не рухаючись. Потім ідуть.
Двері замикає Верлен. Він зупиняється у дверному отворі. У нього втомлений вигляд. Є щось щире в його мовчанні. Воно говорить мені, що це не камера, а все це не арешт. Це початок кінця, який настане дуже скоро.
ЛІД
1
У недільній школі нас учили, що сонце — це Господь наш Ісус Христос, в інтернаті ми почули, що це безперервний термоядерний вибух.
Для мене воно завжди буде Небесним Клоуном. У моєму першому свідомому спогаді про сонце я, примруживши очі, дивлюся прямо на нього, добре розуміючи, що цього не можна робити, і думаю, що воно одночасно і загрожує, і сміється, як обличчя клоуна, коли він маже його кров’ю і золою, і бере в зуби паличку, і, незнайомий, викликаючи жах і радість, іде назустріч нам, дітям.
Тепер, прямо перед тим як сонячний диск торкнеться обрію, де він на мить рятується від чорної пелени хмар, відкидаючи вогняне світло на лід і на судно, він повторює стратегію клоуна — схиляючись якомога нижче, рятується від пітьми. Небезпечна сила приниження.
«Кронос» рухається у напрямку до льоду. Я бачу його на деякій відстані, неясно через десятиміліметрове непробивне скло, покрите зовні кристалізованими крупинками солі. Це нічого не змінює, я відчуваю цей лід так, ніби ногами стою на ньому.
Це щільний полярний лід, і спочатку все навколо сіре. Вузький канал, який пробиває «Кронос», схожий на потік лави. Крижини, більшість з яких завдовжки як судно, схожі на трохи підняті, зруйновані морозом уламки скель. Це абсолютно мертвий світ.
Потім сонце ховається за хмарами, і вони спалахують, як бензин.
Крижаний панцир утворився минулого року в Льодовитому океані. Звідти він спустився між Шпіцбергеном і Східним узбережжям Гренландії, обігнув мис Фарвель і пройшов угору вздовж Західного узбережжя.
Він створений у красі. Одного жовтневого дня температура за чотири години падає до мінус ЗО градусів за Цельсієм і море стає рівним, як дзеркало. Воно готується відновити чудо творіння. Хмари і море зливаються в завісу сірого, важкого шовку. Вода стає в’язкою і трохи рожевою, немов лікер з диких ягід. Синій туман морозного диму відривається від поверхні води і пливе над водним дзеркалом. І вода затвердіває. Холод витягує з темряви моря сад троянд, білий килим крижаних квітів, створених солоними, замерзлими водяними краплями. Вони можуть прожити чотири години, можуть прожити дві доби.
У цей час кристали льоду шикуються навколо числа шість. У різні боки від шестикутників, немов у бджолиних стільниках із застиглої води, простягаються шість рук до нових чарунок, які знову, — сфотографовані через кольоровий фільтр і дуже збільшені, — розчиняються в нових шестигранниках.