Смілла та її відчуття снігу
- Автор: Хёг Питер
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6142-3
- Переводчик: Володимир Миколайович Верховень
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Смілла та її відчуття снігу». Краткое содержание книги:
«Смілла та її відчуття снігу» (1992) — найвідоміший твір письменника, який одразу після публікації став бестселером. За його сюжетом було створено художній фільм.
Початок 90-х, Копенгаген. 37-річна Смілла — напівдатчанка, напівескімоска, яка читає заради розваги Евклідові «Начала», знає 70 тлумачень слова «сніг» і завжди перемагає у рукопашному бою з професіоналами-чоловіками, — розпочинає власне розслідування дивної загибелі сусідського хлопчика-ескімоса, що зірвався з даху будинку. У Смілли особливе відчуття снігу, вона вміє читати сліди. Однак головне для неї — не тільки розслідування вбивства, а й спроба вийти з власної глибокої кризи, розібратися зі своїм минулим, знайти нарешті власне «я».
Потім утворюється крижане кришиво, крижане сало, млинчастий лід, пластинки якого змерзаються у крижини. Лід виділяє сольовий розчин, морська вода замерзає знизу. Лід ламається, поверхневе стиснення, осідання і новий мороз роблять його поверхню нерівною. І одного чудового дня лід починає дрейфувати.
Вдалині лежить hiku — нерухомий лід, континент замерзлого моря, уздовж якого ми пливемо.
Навколо «Кроноса», у тому фіорді, який створили не до кінця зрозумілі й описані місцеві особливості течії, всюди hikuaq і puktaaq — крижини. Найнебезпечніші сині і чорні шматки прісноводного льоду — важкі і глибокі, які через те, що вони прозорі, набувають кольору води навколо них.
Краще видно білий глетчерний лід і сіруватий морський лід, забарвлені повітряними вкрапленнями.
Поверхня крижин — це пустинний пейзаж, що складається з ivuniq — скупчення льоду, нагнаного течією і виниклого в результаті зіткнення крижин, maniilaq — брил льоду і apuhiniq — снігу, перетвореного вітром у міцні барикади.
Тим самим вітром створені на льоду agiuppiniq — снігові смуги, уздовж яких їдеш на санях, коли на лід опускається туман.
Поки що погода, лід і море дозволяють «Кроносу» рухатись уперед. Лукас зараз сидить у своєму «воронячому гнізді», проводячи судно каналами, шукає killaq — ополонки, спрямовує ніс корабля на молодий лід, товщина якого менша тридцяти сантиметрів, і розколює його вагою судна. Він рухається вперед. Тому що тут така течія. Тому що «Кронос» так сконструйовано. Тому що в нього є досвід. Але це все тільки до певного часу.
Спеціально обладнане для плавання в льодах судно Шеклтона «Енд’юранс» було роздавлене паковим льодом у морі Уедделла, «Титанік» зазнав краху. «Ханс Хедтофт» теж. I «Протей», коли він намагався врятувати експедицію лейтенанта Ґриліво під час Другого міжнародного полярного року. Немає ліку втратам у полярному судноплавстві.
Опір льоду надто сильний, щоб варто було прагнути до його підкорення. Ось і зараз я бачу, як у результаті зіткнення розбилися краї крижин і виникли двадцятиметрові нагромадження, під якими лід іде під воду на глибину тридцять метрів. Мороз посилюється. Зараз, у цю мить, я відчуваю, як море намагається зімкнутися навколо нас, і лише випадкове, тимчасове поєднання різних чинників — води, вітру і течії — дозволяє нам плисти далі. За сто миль на північ паковий лід стоїть стіною, через яку ніщо не зможе пробитися. На схід височіють міцно замерзлі айсберги, що відкололися від льодовика Якобсхаун. За один рік з нього сповзла тисяча айсбергів, сто сорок мільйонів тонн льоду, що став між нами і землею, як застиглий ланцюг гір, на відстані сімдесяти п’яти морських миль від берега. У будь-який момент часу на четвертій частині Світового океану є плаваючий лід, пояс дрейфуючого льоду в Антарктиді становить двадцять мільйонів квадратних кілометрів, навколо Гренландії і Канади — від восьми до десяти мільйонів.
Та все ж вони хочуть підкорити лід. Вони хочуть плавати по ньому, будувати на ньому нафтові платформи й тягати столоподібні айсберги від Південного полюса до Сахари, щоб зрошувати ґрунт у пустелях.
Є проекти, в яких мене абсолютно не цікавлять попередні обчислення. Марна трата часу — намагатися розрахувати нездійсненне. Можна спробувати жити з льодом. Не можна жити проти нього або намагатися переробити його і жити замість нього.
У чомусь лід такий зрозумілий — уся його історія відображена на поверхні. Тороси, брили, лід, що тане і знову замерзає. Мозаїчна суміш льоду різних віків, великі шматки sikussaq — старого льоду, створеного в захищених фіордах, з часом відірваного і видавленого в море. Тепер з тих хмар, за які пірнуло сонце, в останніх сонячних променях опускається на землю тонка пелена qanik — поволі падаючого снігу.
Між білою поверхнею і моїм серцем протягнуто нитку. Немов це продовження сольового дерева всередині льоду.
Отямившись, я розумію, що спала. Мабуть, зараз ніч.
«Кронос» усе ще пливе. Судячи з рухів судна, Лукас і далі пробивається крізь молодий лід.
Я оглядаю ящики в шафці з ліками. Їх замкнуто. Я обгортаю лікоть светром і видавлюю шибку дверець. На полицях лежать ножиці, затискачі, пінцети, отоскоп, пляшечка спирту, йод, хірургічні голки в стерильній упаковці. Я знаходжу два одноразових пластмасових скальпелі і рулон лейкопластиру. З’єдную дві тоненькі вузькі пластмасові ручки й обмотую їх пластиром. Тепер вони набувають деякої міцності.
Не було чути ніяких кроків, двері просто відчиняються. Входить механік із тацею. Він здається більш втомленим і більш згорбленим, ніж останнього разу, коли я його бачила. Його погляд зупиняється на розбитому склі.