Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

Натан обійшов кімнати, оглянув ліпнину під стелею і дорогі килими, що покривали майже всю підлогу. Всюди стояли кушетки і крісла. В одній з кімнат стояли два столи — письмовий та обідній. На письмовому були акуратно розкладені аркуші паперу, пір'я з срібними ручками, чорнильниці в золотій оправі.

В іншій кімнаті стояло ліжко. Кларисса ніколи не бачила такого ліжка.

Чотири різьблених стовпчика підтримували атласний балдахін із золотими візерунками.

Покривало на ліжку було під стать балдахіну. Але найбільше Клариссу вразили розміри ліжка — воно займало майже всю кімнату.

— Добре, — сказав Натан, закінчивши огляд. — Напевне, нам це підходить.

Кларисса хихикнула, — Натан, король не посоромився б ночувати в такій кімнаті.

Натан скривився:

— Можливо. Але я — більше, ніж король. Я пророк. — Посмішка Кларисси відразу зникла.

— Так, ви дійсно більше, ніж король. Натан пройшов уздовж стін і погасив майже всі лампи, залишивши тільки одну біля ліжка і іншу — біля шафи.

Потім він повернувся до Кларисси і махнув рукою в бік дверей:

— Я буду спати на кушетці. А ти забирайся в ліжко.

— Я ляжу на кушетці. Мені буде незручно в такому ліжку. Я проста жінка і не звикла до розкоші. На ліжку повинні спати ви.

Натан поплескав її по щоці.

— Звикай. Бери ліжко. Я не засну, знаючи, що така красуня спить на канапі. А я багато мандрував, і такі речі мене не бентежать. — В дверях він вклонився:

— На добраніч, моя люба, — і почав закривати двері, але зупинився. — Кларисса, я приношу вибачення за ті погляди, які тобі довелося винести, і за те, що люди могли про тебе подумати через мою історію.

Він дійсно був справжнім джентльменом.

— Вам нема чого вибачатися. Це було навіть досить забавно, ніби я беру участь в п'єсі.

Натан засміявся, і в його синіх очах спалахнули іскорки.

— Було забавно, чи не правда, змусити всіх думати, що ми не ті, ким є насправді?

— Спасибі вам за все, Натан. Завдяки вам сьогодні я відчула себе красивою.

— Ти дійсно красива. Кларисса посміхнулася:

— Це тільки через сукню.

— Краса йде зсередини. — Він підморгнув їй. — Спи спокійно, Кларисса. Я поставив на двері магічний щит, так що сюди ніхто не ввійде. Ні про що не турбуйся; тут ти в безпеці. — Він тихо закрив двері.

Від випитого вина Клариссі було жарко. Вона пройшлася по кімнаті, розглядаючи обстановку, провела пальцями по срібній інкрустації туалетного столика біля ліжка, торкнулася гранованого скла ламп. Потім погладила долонею атласне покривало і відкинула його.

Ставши перед дзеркалом, вона прийнялася розшнуровувати ліф сукні і, коли покінчила з цим заняттям, нарешті змогла вдихнути на повні груди. Сукня зісковзнула з її плечей, але корсет застібався на спині. Сівши на ліжко, Кларисса спробувала дотягнутися до гачків, але у неї нічого не вийшло. Пирхнувши, вона зняла черевички з м'якої шкіри, потім панчохи і з насолодою поворушив пальцями босих ніг.