Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

Він знову щось жував, а в руках у нього був піднос з коржиками.

— Я подумав, що ви, напевно, зголодніли.

— Так, дякую. Ти дуже кмітливий. — Він оглянув Келен, а потім показав недоїденим коржем на її волосся.

— Ось ці прядки тобі краще прибирати назад, дорога.

— Дякую за цінну пораду.

Келен почала закривати двері, але він сунув у щілину ногу.

— Старійшини турбуються. Вони хотіли б знати, коли їм повернуть будинок духів.

— Скажи, що коли він мені більше не буде потрібен, я їм повідомлю.

За спиною Зедда виникла Кара і скорчила звірячу фізіономію.

— Я простежу, щоб він більше не докучав тобі, Мати-сповідниця.

— Спасибі, Кара.

Келен закрила двері прямо перед носом усміхненого Зедда.

Вона повернулася до Річарда, поставила тацю з коржиками і знову вкрила Річарда покривалом.

— Мій новоспечений дідусь, — пояснила вона.

— Я чув. І про коржі, і про твої патли.

— Так на чому ми зупинилися? — Річард поцілував її, і вона згадала: він навчав її якомусь новому чарівництву.