Літа зрілості короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #54
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Літа зрілості короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
Небезпечні справи
Полками, які попереду головних сил рухались на північ, командував маршал Бірон-син. Хоча й не наділений тактом, з любою владаркою короля він поводився зразково. Він був великий упертюх і через ту впертість згодом іще став зрадником. Але нікчемою він не був — усе ж таки він лишався сином визначного батька. Якби підказали обставини, він міг би зі своїми полками й напасти на короля. Але шанувати й захищати пані д'Естре він би не перестав нізащо.
Попереду — гармати, далі піхота, а посеред загону — залізна скриня на колесах, у якій везли шість торбин золота. Далі, в оточенні кіннотників, друга коштовність — дорожня карета. Потім знов піхота й знов артилерія, — в такому порядку вервечка військ за перший день дісталась до Понтуаза. Бірон рухався б далі й уночі; тільки неоціненна перлина, яку він охороняв, змусила його зупинитись, запевняв він — щиро чи ні. Надвечір він дедалі частіше під'їздив до карети й питав пасажирку, як вона себе почуває. Вона казала, що спатиме в кареті й ладна їхати цілу ніч. І все ж для неї напнули намета.
Вранці виявилося, що авангард колони вже не з ними. Він вирушив раніше, щоб, перетнувши провінцію Іль-де-Франс, якомога швидше дістатись до провінції Пікардії. Габрієль заспала, бо жодна зі служниць не розбудила її. Коли вона послала по маршала, а їй натомість принесли записку від нього, вона дуже злякалася. В записці він дуже чемно виправдовувався, що, на превелику його скруху та досаду, він не може більше супроводити в подорожі найпрекраснішу з жінок. На жаль, він повинен дорогою збирати залоги міст і вести їх за собою. Але хай обожнювана дама не турбується щодо відданості своєї охорони. Всі вояки, як один, дадуть посікти себе на шматки за найдорожчий скарб короля. А під кінець Бірон просив, щоб найласкавіша пані не дуже поспішала, перечекала трохи. Незабаром до неї над'їде кілька дворян. Та при новому почті хай вона не забуває свого відданого Бірона, просив маршал. Габрієль марно допитувалася, хто ж має приїхати. Попри незграбні Біронові лестощі, вона не сподівалась від затримки нічого доброго. Адже, поки вона спала, король міг серед ночі промчати повз неї сам, бо квапився наздогнати її; за лісовою гущиною не помітивши вогнів табору, міг його проминути. І вона знов не при ньому. Її охопив давній страх перед ворогами, що женуться за нею, хочуть її схопити. Вона відчувала круг себе надто велику ненависть: тільки заплющити очі, і зразу з'являються обличчя… ох, на тих обличчях написано: «Смерть їй!» Та ще не зараз; досі їй щастило вберегтись. А Париж вона покинула вже не тією, що була. Віднині постійний супутник її — страх; він ніколи не розвіюється до кінця, а часом зростає, і, тільки тримаючи руку короля в своїй, Габрієль може заспокоїтись і почувати себе в безпеці.
Вона наказала вирушати, не дозволила й на ніч зупинитися й, трохи перепочивши, мусили рушати далі. Таким чином вона до наступного вечора проїхала шлях від річки Уази до річки Сомми, на якій стоїть Ам'єн; там було військо короля. Та що це? Його самого тут нема, він кудись від'їхав, зоставив її саму? Кілька днів минуло в тяжкій тривозі, а потім вона отримала від нього листа: він спробував наскоком узяти місто Аррас, проте без успіху; але він воліє нападати, щоб не дозволити це ворогові, а страх — страх він сам сіятиме тим, що буде повсюди водночас.
Це дуже присоромило Габрієль. Її владар сповнений відваги, хоч йому йдеться про все його королівство, а їй — тільки про власне нікчемне життя. Вона вирішила поводитись і мислити так, як годиться королеві. І саме на той час з'явилися дворяни, про яких її попереджав маршал Бірон. То були великі пани, особливо герцог Буйонський та й його приятель пан де Тремоїль[64],— обидва протестанти. Вони негайно з'явились до Габрієлі д'Естре. Вони гадали, що й Габрієль їхньої віри. Гадали так, бо знали, що двір ненавидить її, а сестра короля — її приятелька.
Намет стояв посеред військового табору, на пагорбі недалеко від річки. Герцог-протестант привів своє власне військо й оточив ним пагорб. Маршал Бірон довідався про це надто пізно. Намет був зверху шкіряний, а зсередини обтягнений тканиною — жовтою й сріблястою. Над ним маяв королівський прапорець — лілеї па білому тлі. Кохана короля не бажала сидіти на низьких подушках; вона сіла в високе крісло і так прийняла тих вельмож.
Тюренн, тепер герцог Буйонський, набув великої статечності відтоді, як супроводив молодого короля Наваррського в його втечі з тривалого луврського полону і в першій вільній подорожі через королівство, яке Анрі мав а часом здобути. Тоді Анрі зібрав своїх перших сподвижників — це було на галявині серед лісу. Тіні хмар набігають так, що часом затемнюють передній план, а часом і задній. А в осяяній середині, серед повені світла, Анрі підкликає до себе одного по одному. З кожним він якусь хвильку лишається наодинці, обнімає його за шию, або струшує за плечі, або стискає йому руку. Це його перші сподвижники. Якби він був ясновидцем, то прочитав би на обличчі кожного його долю, передбачив би його останній погляд — і не раз би зворушився, як не раз і жахнувся б.
64
…його приятель пан де Тремоїль… — Герцог Клод де ла Тремоїль (1566–1604), французький воєначальник, що, як і багато інших аристократів, боровся проти протестантів, проте перейшов на бік Генріха IV.