Літа зрілості короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #54
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Літа зрілості короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
Тюренн, тепер герцог Буйонський, а тоді просто юний дженджик, схилив перед своїм королем Наваррським коліна — коли це можна так назвати, бо він тільки торкнувся колінром землі й зразу підплигнув від надмірної легкості. А нині до намету вступив опасистий чоловік із гордим обличчям, що звикло дивитися згори на людей, які стоять навколішки. Цей не служить; він сам суверенний владар і тримає спілку з королем Франції лиш поки це йому вигідно, а ні — то знайде інших союзників. Швець Цамет не дістав у спадщину титулу герцога Буйонського, і цю різницю треба пам'ятати. Та й такою непохитною впевненістю в собі швець Цамет не сміє похвалитись. І все ж — з малих людей стають великі.
Тюренн, а за ним і де ла Тремоїль уклонились, як належить, майбутній королеві Франції. Та це ще не все: кивком і схвальним поглядом герцог Буйонський дав їй утямки, що він її визнає, бо вона володіє мистецтвом підноситись у житті чи не так, як і він. «Або як швець Цамет», — подумала Габрієль; їй ці двоє не сподобались. Пан де ла Тремоїль виразив навпростець те, на що його приятель тільки натякнув.
— Ласкава пані, от якби це побачила ваша родина: королівський прапорець на вашому наметі! Браво, браво! Шкода, що ваша вельмишановна матінка не дожила!
Панові де ла Тремоїлю дозволялось говорити так зухвало й вульгарно, бо він був комік. І то без ніяких зусиль: навіть вусом не моргав. Височезна худюща постать, скривлений набік ніс, густезна борода, а надто очі-вуглинки, посаджені занадто близько, — все це, кожне зокрема і все разом, свідчило про незвичайно похмуру вдачу. Та тільки-но він розкривав рота, як це враження зникало. Будь-хто сподівався густого, грізного голосу, а чув гугняву пискотню ярмаркового блазня. Будова рота і, можливо, якась вада в носі перешкоджали панові де ла Тремоїлю говорити так, як личить дворянинові. Але він за принципом «нема лиха без добра» обертав ваду на користь, пристосовуючи всю свою поведінку до того писклявого голосу.
Габрієль, що вже навчилась оцінювати людей, зразу збагнула, яким небезпечним знаряддям для прикидання та всіляких капостей є голос цього чоловіка. Але це їй не перешкоджало сміятися з пана де Тремоїля щоразу, як той розкривав рота.
— Ох, я згадав: ми шукаємо найвищого владаря, — сказав де ла Тремоїль з такими рухами, ніби дерся вгору по драбині — на височінь, де мав бути той, кого вони шукали.
Габрієль зневажливо засміялась: жарт був, на жаль, недоречний і з кожним дальшим словом міг стати ще прикріший. Якби не це побоювання, вона б залюбки повеселилась по-дитячому.
Пан де Тюренн розвіяв її недовіру, почавши вихваляти короля. Мовляв, де лиш той не з'явиться, всюди він піднімає дух у народі, зміцнює в ньому волю до опору, вбезпечує міста проти ворога. Звідси, природно, всякі затримки. Хай маркіза набереться терпіння, — додав він, маючи на увазі ще багато дечого: і одруження Габрієлі, і її коронацію. Вона зрозуміла значущий погляд Тюренна й витримала його. Коли вона вдруге кивнула на стілець, гордий герцог зволив сісти. Стілець був нижчий від крісла майбутньої королеви.
— А я постою, — озвався пан де ла Тремоїль. — Я не сідатиму, поки мій владар нездужає й мусить лежати в ліжку.
— Король захворів? — Їй не слід було виказувати себе, але вона з несподіванки аж схопилася, зіпершись руками на бильця крісла. Тепер гості знали, що Габрієль не має ніякої звістки. Вони швидко перезирнулись, і пан де ла Тремоїль пропищав:
— Нирки. Нирки йому допікають, отака з королем біда. Йому важко справляти потребу, — комік відвернувся до стіни, немовби сам хотів справити ту потребу. — Ой-ой! — застогнав він. — Не виходить. А втім, ця частина тіла створена для кращої мети. — Похмурий жартун обернувся й пропищав у обличчя дамі: — Та з цим у короля все гаразд, як відомо.
— Так, — спокійно підтвердила вона. — З цим у короля все гаразд. І з іншим теж. Ви, пане мій, брешете.
— Сподіваймося, — сказав Тюренн замість свого приятеля, що просто скосив очі вниз, на свій перекривлений ніс. — Може, чутки справді хибні. Та, з другого боку, це нагадує нам, що хвороба короля завжди може перекреслити якісь важливі наміри.