Суспільно-політичні твори
- Автор: Міхновський Микола Іванович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-7173-09-9
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Суспільно-політичні твори». Краткое содержание книги:
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)
Як справа просвітна, так і справа релігійна кождої нації єсть річ незаймана — свята.
Вільна непідлегла самостійна республіка — Україна робочих людей
Усі соціалістичні партії, не виключаючи і россійської (§9), визнають са-мопризначення націй, право кожної нації жити по власній волі і уподобі, ні у кого не питаючись, — самостійно незалежно.
Самопризначення українського народу єсть ніщо інше, як право рівної його свободи з іншими вільними культурними народами світу. Деякі українські партії лічать своїм ідеалом перетворення Росії на федеративнім ґрунті.
Приклад федеративної держави ми бачимо зараз у Сполучених Штатах Північної Америки і Швейцарії, але ці федерації примусові. В Америці федерація зроблена силою меча (1863 р.), так само як і Швейцарська федерація. В ціх федераціях нема ані національного рівенства, ані рівенства штатів.
Ми визнаємо тільки добровільні федерації народів; се значить добровільні федерації уже свободних народів. Росія, Австрія, Германія і інші, де рядом з пануючими живуть десятки зневолених націй, мусять поперед розпастись; федерації потім коли і зложаться, то зовсім не в межах сучасних держав, а в залежності од інтересів кождої нації. Можуть бути федерації українців і чехів, поляків і руських і т. д.
Треба пам’ятати: аби два чи більш народів жило в згоді та любові, треба:
1. Аби вони користали рівними правами.
2. Аби один народ другому не тільки не перешкоджав, а помагав досягати його цілі.
§1. Тільки при такій умові піп буде не чиновником міністерства внутрішніх справ, як воно є зараз, що виконує усі прикази поліції, часто виграваючи ролю поліцая або шпига, а дійсним наставником, до якого усі члени громади відноситимуться з поважанням, як до свого виборного улюбленця.
§1 й §5 взаємно зв’язані. Коли держава матиме гроші на утримання попівства, то певно вимагатиме од їх і послуху, себто зв’язок між державою і попівством буде. Хто хоче од’єднати церков од держави, той мусить стояти за утримання попівства громадами.
§§ 2, 3, 4 і 5 ще мають на меті оборонити релігію національної меншості од втручання націй сильних. Тоді не буде таких ганебних фактів, як тепер в Познані піп-німець германізує польських дітей; в Галичині ксьондзи полонізують дітей українських, в Буковині румунізують, а на Україні попи москалізують нашого темного брата-українця.
Коли сього нема — нема ніякої рації народам жити вкупі.
Таких ідеальних спілок зараз нема. Коли спілки і складались, то дужий народ при нагоді підгортав слабшого.
Приклади: Річ Посполита — українсько-литовсько-польська. Унія українсько-московська 1654.
Автономний національний устрій в державі ще менш забезпечує національне рівенство. Автономний устрій Австро-Венгрії не оборонив слабі народи; могучі народи мають широку автономію: венгри мають свій сейм, який розпоряджується доходами країни, культурою і просвітою, мають свою адміністрацію і суд, тільки не мають власного війська, хоч венгри і служать в Венгрії.
Кроати (хорвати. — Ред.) мають автономію далеко гіршу. 44% доходів вони тільки беруть собі; адміністрація призначається із Будапешта.
Автономія Богемії, Тіролю, Країни ще менша.
Слабі народи Австрії, як українці, румуни, словінці, словаки і т. д., ніякої автономії не мають, а управляються бюрократичним способом чиновниками з пануючих націй. Австрійський уряд, даючи Г аличині автономію, віддав українців в розпорядження поляків (властиво аристократії польської).
Ясно, що для України російської вигідніше сама вузька автономія, як теперешнє безправ’я, як централізоване управління з Петербурга, коли податки з України повертаються на усе, тільки не на українців.
Ідучи до повної незалежності українського народу, до здобуття останнім права повного самопризначення, ми підпираємо і автономні вимоги українських партій. Але аби автономія була не фіктивною, а дійсною, треба: аби автономний український парламент, вибраний вселюдним рівним, прямим і тайним голосуванням, відав податкову справу, адміністрацію, суд і школу України, господарство краю; аби українець відбував службу на Україні.
Така автономія України дасть змогу українському пролетаріату швидше зрозуміти своє національне і класове становище, швидше просвітитись, зорганізуватись, аби, скинувши ярмо національне, — рішуче і безповоротно подужати капітал.