Українське письменство

Нині маємо в українському перекладі останню, видану в 1914 р., повість Франса — блискучу й витончену, як взагалі всі його писання.

Фабула її смілива і незвичайна, як незвичайна вже сама її назва — «Повстання ангелів». Небо і земля, люди і ангели помінялися у Франса своїми, одвіку призначеними їм в літературі, ролями: маємо людей — вірних слуг небесного владики, і ангелів — богохульників та революціонерів, що творять собою цілі кадри небесних повстанців.

В перших розділах оповідається історія типової французької родини баронів д’Еспарв’є. Родоначальником цієї сім’ї був Роман Бюсар, тверезий і грубий селянин, що розбагатів, скупивши за дурничку церковні маєтки за часів Великої Революції. Його внуки і правнуки вже барони і консерватори, опора Третьої республіки і вірні сини католицької церкви.

Між іншим, сім’я д’Еспарв’є володіє величезною бібліотекою, що містить багаті колекції книжок з богословія та філософії на всіх мовах. Матеріал її остільки багатий, що його вистачило б «на кількох Фом Аквінських і кількох Аріїв»… Але дух людський здрібнів і «втратив свою давню пожадливість до добра і зла». Принаймні остання парость славного роду Моріс д’Еспарв’є в двадцять п’ять років має «мудрість Еклезіаста» і воліє займатись грішним жіночим коханням, ніж сушити собі голову наукою. Зате бібліотекою починає інтересуватися його ангел-охоронець — Абдіель, що не потрапив встерегти чистоти й непорочності свого вихованця і тому рано зостався без роботи. Читання впливає на ангела надто сильно. Разом з величезною ерудицією в богословських питаннях доходить він до переконання, що християнсько-жидівський Бог «Ялдабаоф», як він зневажливо його узиває, є справді «чванькуватий та неосвічений деміург». Абдіель постановляє підняти проти нього повстання, — і для цього приймає людський вигляд і оселяється в Парижі під найменням Аркадія.

Оказується, що в Парижі повно небесних духів. Перед читачем проходять постаті архангелиці Зіти (на небі — Ітуріеля), завзятої революціонерки, що весь успіх небесної революції покладає на антагонізм межи нижчими та вищими ангелами; князя Істара, хіміка з фаху і керівника оружної справи, що для заробітку має служити на заводі штучних угноєнь; Теофіля Бельє, музики з ніжним серцем, котрий «все забув з того часу, як покинув службу Богові» і ради насущного хліба «вдень учить малих дітей музики, а вночі грає на скрипку по кафешантанах. До речі, цей Теофіль свято береже свої ангельські крила, як реліквію, посипає їх перцем, щоб оборонить од мотилів, і од ідеї повстання стоїть на боці. «Я не гадаю, — говорить він, — щоби артистові було добре встрявати в політику». Далі перед нами Макс Евендинґен (на небі — Сафар), багатий банкір, що з головою пірнув в земні справи і співає гімни тому, «що робить землю кращою за небо — фінансовому капіталу». Він страшенно боїться революції на землі; що ж до неба, то це річ інша, і він охоче приймає всі військові замовлення для штурму небесного Єрусалиму… Нарешті, Нектарій.