Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
У виданні вперше зібрано більшу частину праць із літературознавства та історії нашого письменства, що вийшли з-під пера Миколи Зерова (1890—1937) — видатного українського вченого, поета і перекладача, чий творчий доробок, за словами Євгена Сверстюка, залишається монолітним і дорогоцінним уламком храму української культури.
Почав автор, здається, з Олеся й Чупринки; від них подався до Бальмонта, безперечні ремінісценції з якого раз у раз надибуємо «на Кастальському березі»; через Бальмонта прийшов до велемовно-ефектовного символізму в дусі Якова Савченка — до Огневого Порога й Огняного Хвоста, Сонячної Смуги й Весняної Змоги, Білого Рогу й Таємничих Ковалів, а ще далі — перескочив через Савченка і подав нам цілу низку прегарних, насичених образами і мальовничих поезій: «Вечори» («Над розхвильованими нивами»), «Хрести придорожні», «Посуха» і т. інш. Отже, маємо три стилі, три різні манери: найдавнішу — олесівсько-чупринківську, пізнішу — бальмонтівсько-савченківську, і найпізнішу, яку можна подекуди з повним правом називати слісаренківською.
Для першої манери характерні поезії, що автор виніс на кінець збірки: «Тоді як тихий сон злетить тобі на очі» (стор. 62), «Я мов тінь пройду в житті», музичне «Не заплаче рідна мати» (стор. 72), «На чужині (стор. 73) і, нарешті, весь цикл «У горах», (пор. «У Криму» в І т. Олеся). Для другої — «Полон»:
Полонив мене Великий Бог,
Полонив Великий Добрий…
та «Квітка Синьогуб»:
Над могилами самогубців Уночі схилявся
Білий Ріг.
Над могилами Синьогуб цвів
І ніяк одцвісти не міг.
Для третьої — «Співають коло червоної брами» та «На пасіці». Спочатку автор не виходить з зачарованого кола олесівських настроїв і тем:
Раз хмарка світлим ранком,
Під згуки водних лір,
Легким своїм серпанком
Повúла чоло гір.
Струмки кресали скелі
Й гукали їй: лети,
Бо ми тоді веселі,
Коли ридаєш ти.
З «палом-травою» і «улюбленим цвітом-Огнецвітом» з’являються у Слісаренка лексикон і ритми другого його вчителя — Чупринки:
Хай в душі твоїй, як хвиля,
Ніжний родиться мотив,
І летить під час весілля
Нерозважний юний спів.
А ще далі Слісаренко вклоняється перед великими літерами і невиразними займенниками — «чиєсь», «хтось», «чиїсь», «щось», переймаючи їх од своїх найближчих кастальських товаришів та сусідів:
Хтось жалібно стогне в бур’янах придорожніх…
Хтось рани неба роз’ятрив…
Серце чиєсь кров’яніє на камені…
У морі Чорному на білім камені
Чиїсь жорстоко підтяті крила…
Занадто сильно піддається наш новий кастальський жрець впливам чужої індивідуальності!
Але, підпадаючи чужим впливам, Слісаренко разом з тим помалу перетравлює їх у собі, використовує їх, як певний учебний матеріал. То поставить перед собою задачу підібрати вишукані рими, і тоді кокетує такими созвучностями, як «самогубців — Синьогуб цвів»; то захопиться грою звуків, почне бавитися франтовитими, а проте штучними й неглибокими алітераціями: «думу дума дуб дібровний», «золотисто зомлівають над землею змії-дзвони»; то, нарешті, поженеться за образом, за влучним і гострим словом, — стане вигадувати такі порівняння, як
в’яжуть важкі снопи
вечорові зірниці,
але кінець кінцем все це — проби пера, етюди для будучої картини, школа поетичної техніки, «опыты», — як у Брюсова. Таке враження — принаймні на мене — справляє Слісаренкова книжка.
Як ориґінальний поет, Слісаренко почав виходити на власну стежку тільки недавно. Лежить та стежка не через наслідування Олеся та Савченка, а через ті багаті образами спроби, які нерідко надибуєм у збірці. У Слісаренка є дар поета-живописця:
За день квіткам тепла доволі
Налляло сонечко в чарки…
Весняна ніч вплела у коси
Червоний місяць, як дукач…
Зразковою поезією в цьому роді є поезія «На пасіці».
Ладан. Дуплянка. На березі білій
Іконка праведних Зосими і Саватія.
Над вуликами-келіями день цілий
Кружає працьовита братія.
Несуть у келії ченці крилаті
Мед золотий і віск на жовті свічі.
Привіт мій вам, працьовники завзяті!
Уклін мій вам, невтомні будівничі!
Невтомно цілий день працює братія,
А вечором стихають в келіях шуми руху…
Іконка праведних Зосими і Саватія
Вартує монастир від злого Духу.
