Поштова лихоманка

О третій ночі, в горі й великому поспіху, прибув пан Сирборо, й негайно дізнався, що його банк є банком тільки на папері. З ним прибули його власні клерки, в заправлених у абияк защібнуті штани нічних сорочках; новоприбулі попадали на коліна поряд з іншими й розкидали навколо ще більше паперів, переперевіряючи цифри в надії, що ті покажуть інші суми, якщо на них досить довго дивитися. 

А потім прийшли вартові з невеличким червоним записником, і навколо нього намалювали окреме коло, і незабаром весь рух зосередився саме навколо цього кола... 

Уже майже на світанку прибули кілька серйозних людей. Вони були немолоді, добре вгодовані й добре — але в жодному разі не крикливо — одягнені, а ще рухалися з тією ж поважністю, з якою рухаються великі гроші. Це теж були фінансисти, тільки багатші за багатьох королів (які насправді часто дуже бідні), але ніхто в місті, крім них самих, не впізнав би жодного з них на вулиці. Вони тихо поговорили з Сирборо (як із людиною, що втратила близького родича), потім поговорили між собою, а тоді маленькі золоті ручки запрацювали над цифрами, примушуючи ті танцювати й стрибати крізь обручі. Потому було досягнуто мовчазної згоди й усі потиснули одне одному руки, що в цьому колі означало куди більше, ніж будь-який підписаний контракт. Кості доміно не впали одна на одну. Основи світу перестали тремтіти. «Кредитний банк» відчиниться вранці, й коли це станеться, рахунки лишаться надійними, зарплати платитимуться, а місто не залишиться голодним. 

У цьому плані вони врятували місто за допомогою золота куди успішніше, ніж будь-який давній герой міг би врятувати його за допомогою сталі. Хоча насправді це було не золото, навіть не гарантія золота, а швидше, сон про золото, уявлення, що золото є, що воно ось там, по той бік райдуги, й завжди буде там — якщо тільки вам не спаде на думку піти й переконатися.  

Ось це і називається Фінансами. 

Дорогою додому, до свого невибагливого сніданку, один із цих людей зазирнув до Гільдії найманців, аби засвідчити повагу своєму давньому другові панові Дауні, і в розмові вони коротко торкнулися останніх подій. Після чого Хаббар Злотний, де б він нині не був, став найбільшим страховим ризиком у світі. Ті, хто володіє райдугою, не люблять, щоб інші затуляли сонце.