Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Юмористическая фантастика » Поштова лихоманка
Поштова лихоманка - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Поштова лихоманка

Электронная книга - «Поштова лихоманка». Краткое содержание книги:

«Поштова лихоманка» — це 33-й роман серії «Дискосвіт» Террі Пратчетта та перший роман циклу про Мокра фон Губперука. Засуджений до страти шахрай і пройдисвіт Мокр фон Губперук отримує шанс на нове життя (якщо, звісно, державну роботу можна назвати життям) і повинен взятися за відновлення анкморпоркської пошти. Його обов・язкам генерального поштмейстера не видно кінця-краю, приміщення пошти по стелю завалене старими листами і притрушене голубиним послідом, а крім того, це ще й дуже небезпечна посада, адже за останні кілька тижнів четверо його попередників пішли з життя за нез・ясованих обставин. І все це на фоні успіху монополіста зі зв・язку — семафорної компанії «Великий шлях». Сам того не сподіваючись, Губперук застосовує свій авантюрний талант на благо людей (а також ґолемів, ґномів та інших жителів Дискосвіту), відроджує традиції надсилання листів та відчуває на собі силу слів, які прагнуть бути прочитані.
1 ... 151 152 153 154 155 156 157 158 159 ... 162
Перейти на страницу:

— У мене тут було одне прохання, — нагадав Правитель.

Зеленм’яс зам’явся. 

— Чудово. Дякую, — сказав Ветінарі. — Безумовно, обвинувачення ці вкрай серйозні. Розтрата? Вбивства? Я не маю сумніву, що пан... даруйте, професор Ключиця є чоловіком, вартим усілякої довіри (Кривко Ключиця, наймолодший професор Невидної академії, відчайдушно кивав в омніскоп), а отже, просто зачитав нам текст отриманої семаграми. А отже, схоже, що текст цієї семаграми написано вашими ж співробітниками. І це серйозні звинувачення, пане Зеленм’яс. Висунуті вам перед усіма ось цими людьми. Ви ж не гадаєте, що я мушу поставитися до них як до якогось жарту? На нас же дивиться все місто, пане Зеленм’яс. Ох, схоже, панові Крадькові щось недобре. 

— Та тут не місце... — почав Зеленм’яс, знову зайшовши на тонкий лід. 

— Тут ідеальне місце, — заперечив Ветінарі. — Бо публічне. А за цих обставин, враховуючи суть висунутих обвинувачень, усі присутні, як я глибоко переконаний, прагнуть від мене якнайшвидше розібратися в цих обвинуваченнях — хоч би для того, щоб довести їхню цілковиту безпідставність. 

Він роззирнувся. Почувся хор згодних голосів. Вершки суспільства теж полюбляють вистави. 

— Що ви кажете, пане Зеленм’яс? — поцікавився Ветінарі. 

Зеленм’яс не говорив нічого. Тріщини в льоду ширилися на всі боки від нього. 

— Чудово, — підсумував Ветінарі. 

Він обернувся до постаті перед собою. 

— Командоре Ваймз, будьте такі ласкаві надіслати офіцерів до офісів «Великого шляху», Асоціації «Анк — Сто», компанії «Рівнин Сто Холдингс», «Анк Ф’ючерс» і, особливо, до Анк-Морпоркського торгово-кредитного банку. Накажіть поставити керівника банку, пана Сирборо, до відома, що банк закрито на аудит і що я хотів би зустрітися з ним якнайшвидше. Будь-яку особу, яка до прибуття моїх службовців хоч би торкнеться будь-якого папірця у будь-якому з перелічених приміщень, буде заарештовано й обвинувачено в будь-чому, що тільки може статися надалі. Понад те: поки триватиме виконання цих моїх наказів, цю кімнату не покине ніхто, будь-яким чином пов’язаний із «Великим шляхом», як і ніхто з працівників компанії. 

— Ви не маєте права! — слабко запротестував Зеленм’яс, але його дух вже зотлів.  

Пан Крадько похилився на підлогу, тримаючи голову в руках. 

— Не маю права? — здивувався Ветінарі. — Я ж тиран. Ми завжди так робимо. 

— Що відбувається? Де я? Що це за місце? — стогнав Крадько, який, очевидно, завжди вбачав спасіння у перебуванні на рівні підлоги. 

— Але ж нема ніяких доказів! Цей чарівник бреше! Когось підкупили! — благав Зеленм’яс. Лід не просто тріснув: він опинився сам-один на крижині з величезним голодним моржем. 

— Пане Зеленм’яс, — промовив Ветінарі, — ляпнете ще щось без мого дозволу — і сядете за ґрати. Я зрозуміло висловлююся? 

— За яким звинуваченням? — спитав Зеленм’яс, з останніх сил шукаючи резерви для такої звичної погорди. 

 Обійдемося без звинувачень! 

Чорна мантія розгорнулася, як покривало ночі, коли Ветінарі обернувся до омніскопа й Кривка Ключиці, який раптом відчув, що дві тисячі миль — це й справді не так уже й далеко.  

— Продовжуйте, професоре. Вас більше не перебиватимуть. 

Мокр спостерігав, як усі слухають непевне й уривчасте читання Ключиці. Він говорив куди більше про загальне, ніж про конкретику — але він називав дати, імена й озвучував жахливі звинувачення. Вони не містили нічого нового, насправді нового, але їх було загорнуто в гарні слова — і їх передавали мерці. 

«...І ми, загиблі на темних вежах, вимагаємо...» 

Йому вже б мало бути соромно. 

Одна справа — вкладати свої слова у вуста богів; жерці практикували таке повсякчас. Але це... це було трохи занадто. Треба бути справжнім виродком, щоб до такого додуматися. 

Мокр дещо розслабився. Чесний громадянин до такого не опустився б — але чесний громадянин і не отримав би цієї роботи за те, що є чесним громадянином. Для вирішення деяких завдань потрібен чесний добрий молоток. Для інших — хитро викручений штопор. 

Якби він дуже-дуже постарався, він міг би й сам у це повірити. 

Під вечір випав сніг, і ялини навколо Вежі № 181 виблискували під безжально-яскравим зоряним світлом. 

На місці були всі: Дідусь, Роджер, Великий Стів на прізвисько Ох, Хрипун Половинко — ґном, який мусив підкладати під себе подушки, щоб дотягнутися до клавіш, — і Принцеса. 

1 ... 151 152 153 154 155 156 157 158 159 ... 162
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)