Марина — цариця московська

Тим паче наречену собі вже давно назнав. Нею мала стати княгиня Буйносова-Ростовська — значно і значно молодша за добряче вже підтоптаного жениха. Та й до всього ж вельми непоказного. Щоб не сказати, мізерного. Був то на вигляд рано постарілий (наче якийсь зношений передчасно) маленький дідок, достоту некрасивий, з підсліпуватими очицями, що завше сльозилися. Правда, начитаний старичок, досить розумний, хитрий та підступний, хоча й дуже скупий. Прямо-таки жмикрут-скупердя.

Буйносова-Ростовська аж носиком закрутила: пхе! Що з того, що він князь. Вона теж княгиня. З відомого роду. А як за такого йти...

Але — пішла.

Княгиня хоч і не була красунею, проте ще зберігала привабливість — по-своєму була звабною. І що її примусило піти за такого підсліпуватого скупого дідка — вік би його не бачити!

По-перше, вона вже таки добряче засиділася у дівках. А все тому, що хоч і належала до відомого княжого роду, проте рід її на той час вельми занепав, збіднів до краю. Тож для такої нареченої — хоч вона і з княжого роду — жениха й не знаходилося. Та ще з княжого роду, а нижче князя йти вона не хотіла. Молоді князі, пошуковці багатих наречених, обминали Буйносову-Ростовську, пхе, без статків! Шукали княгинь багатих, аби їхніми статками позатикати власні дірки, тож Буйносова-Ростовська і залишалася старою дівою. А старій діві, та ще із збіднілого роду, і геть проблематично вийти заміж. Кому, якому князеві така потрібна. Хоч вона й княгиня.

Так би й звікувала своє дівоцтво у самотині княгиня Буйносова-Ростовська, відкувала б зозулею-зигзицею, коли б не князь Василій Шуйський. За підстаркуватого жениха (що він начитаний та розумний — пхе! — сплять не з начитаними та розумними) жодна з вільних княгинь не схотіла йти — перебирали. А Буйносовій-Ростовській не довелося перебирати. Сватають — нарешті! — йди, бо інакше у дівоцтві — нікому не потрібному — і мекне твоє життя. А Шуйський хоч і мізерний на вигляд, ні риба ні м’ясо, але добре знаний боярин і князь, якому новий цар дозволив женитися, не бідний, рід його відомий, він при владі, і при Грозному був у Кремлі (навіть дружкою його на царському весіллі виступав), і при Годунові, хоч той його і не любив та все давив його до нігтя, не останнім був. І ось тепер при Дмитрії Івановичу він чи не перша особа серед бояр у Кремлі. Вийшовши за такого, і вона засвітиться у Кремлі, перед поведе серед бояринь при дворі. А що старий поставою та лицем не вдався, то... З лиця, кажуть мудрі, воду не пить.