Первісна. У вирі пророцтв

— Ні, дякую, Ґлиніш. Я щойно обідала.

— Тоді я принесу чаю.

Жінка подалася на кухню, де за півхвилини закип’ятила воду й залила її до порцелянового чайника, в якому вже лежало сухе чайне листя. Потім поставила його на тацю разом з двома чашками та цукерницею й віднесла до вітальні.

Ейрін сиділа в кріслі, їла цукерку й зацікавлено розглядала обстанову в кімнаті. Була спокійна та розслаблена, мовби сама просила, щоб на неї напали, але Ґлиніш поки остерігалася діяти, бо була надто знервована і через своє хвилювання могла все зіпсувати. Та й квапитися не було куди — все одно в найближчі дві або три години дівчина звідси не піде, оскільки зараз у неї за розкладом було заняття з теорії передбачень.

Як Ґлиніш і обіцяла колеґам-чорним та своєму демонові-куратору, виявилося зовсім неважко виманити Ейрін до чаклунського району, де ще й досі не було встановлено захист із дерайтирів. На це знадобився лише один місяць, впродовж якого вона досить часто, в середньому раз на два дні, спілкувалася з дівчиною й потроху завойовувала її довіру. Щоправда, їхні стосунки і близько не стали дружніми, а зберігали суто формальний характер, тому Ґлиніш не ризикнула просто запросити Ейрін до себе в гості. Натомість вдалася до іншої тактики — минулого тижня, розповідаючи про різні прийоми, за допомогою яких провидиці керують своїм даром і спонукають його до передбачень на певну задану тему, вона ніби мимохідь згадала про свою кімнату для медитацій. Ейрін цілком очікувано зацікавилася цією кімнатою й попросила описати її, а Ґлиніш, трохи повагавшись для вигляду, запропонувала провести наступне заняття в себе вдома. На тому вони й домовилися…

— У мене чай не з Півдня, а з Інісойд на х-Оґай, — сказала Ґлиніш, наповнюючи чашку своєї гості. — Не знаю, чи ви куштували його раніше.

— Так, кілька разів, — відповіла Ейрін і потяглася ложкою до цукерниці. — У Тахріні. Як на мене, нічим не відрізняється від ґвалахського.

— І це при тому, що його вирощують не в тропіках, а в помірних широтах, — зауважила Ґлиніш, влаштувавшись у сусідньому кріслі. — Новітні чаклунські технології. Цьогоріч туди їздила леді Мірґен вер Евлін, ознайомилася з тамтешніми досягненнями і дійшла висновку, що ці розробки можна успішно застосувати й до багатьох інших культур, які на Півночі досі не приживалися.

— Он як? — здивовано мовила Ейрін. — А я думала, що вона вихователька.

— Передовсім, леді Мірґен фахівець із рослинної маґії. Але дуже любить дітей, тому свого часу взяла на виховання леді Шайну.

Дівчина кивнула:

— Тепер розумію. Мабуть, згодом сестра Мірґен дуже шкодувала, що обрала саме Шайну. В дитинстві вона не давала їй ні хвилини спокою.

Ціною неймовірних зусиль, прикликавши на допомогу весь досвід багаторічного лицемірства, Ґлиніш примусила себе легенько всміхнутися. А в душі аж корчилася від нестерпного болю і проклинала невблаганні Вищі Сили, які поклали на неї цю жорстоку місію. Ну, чому вони обрали саме її? Чому не іншу провидицю — не таку вразливу й сентиментальну, а стриману, рішучу і врівноважену, з кам’яним серцем, холодним розумом та залізними нервами? Вона діяла б упевнено, без найменших вагань і сумнівів. Вона вбачала б у Ейрін лише загрозу для всього світу, а не живу людину, юну й чарівну дівчину, сповнену надій та планів на майбутнє, яким не судилося здійснитися…