Первісна. У вирі пророцтв

— Гаразд, — погодилася Ріана. — Іди до Дараха з Інґріг, — вона вказала напрям на Драконяче Гніздо, — і чекай нас там.

— Дякую, ласкава пані, дякую, — зрадів Колвин і чимдуж дременув на південь.

А Ріана знову перевела погляд на диннеші.

— Моє шанування, світлоносцю. То що ти говорив про демонів?

— Я не знаю, що коїться під землею, тому можу лише поділитися з вами своїм припущеннями. Для вас це й на краще, бо інакше я б нічого вам не сказав. Просто не мав би права… Отже, з твоїх слів я зрозумів, що ти, ледь опанувавши якусь дещицю сили меча, захотіла випробувати його на демонах і стала їх кликати. Тоді вони й прийшли, так?

— Так, — присоромлено підтвердила Ріана.

— На щастя, — додав Шимас, — це сталося вже після того, як було відкрито тунель.

— Я так і думав, — сказав диннеші. — Гадаю, ні демони, ні їхній господар досі навіть не підозрювали про присутність у верхній шарах Тиндаяру меча та плаща. Вони добре маскували себе, тож я покладав надії лише на те, що звичайний чаклун, вразливий до дії Темної Енерґії, зможе їх відчути саме завдяки своїй вразливості.

— Отже, — второпав Шимас, — демони відгукнулися не на заклик леді Ріани, а на її маґічні дії з мечем?

— Я в цьому не сумніваюся. Мабуть, самі ваші візити в Тиндаяр не привертали особливої уваги Ан Нувіну. В часи Мор Деораху відьми часто вдавалися до послуг упокорених чорних, щоб відвідати підземний світ, дослідити його і віднайти спосіб скористатися ним у своїх цілях. З літописів Сестринства тобі, Ріано, добре відомо, що попервах це викликало дуже аґресивну реакцію, та згодом Ворог переконався, що Тиндаяр залишається для відьом чужим і незбагненним, тому вирішив поберегти своїх демонів і не переносити бойові дії із земного світу до підземного, який і так безроздільно належить йому. Проте з появою меча ситуація різко змінилася. Мабуть, ти вже виявила деякі його властивості?

— Так, дещо виявила, — сказала Ріана. — А що це за меч? І що за плащ? Чи ти не можеш розповісти?

— Тепер можу. Я просто мушу розповісти, щоб обґрунтувати права Ґвифіну на ці речі.

Ріана вмить спохмурніла, і було неважко здогадатися, чому. Права не обґрунтовують просто так, а роблять це лише з наміром повернути свою власність. Самому Шимасові було загалом байдуже, він розумів, що відьма все одно не дозволить йому залишити цей дивовижний плащ, який захищає від Темної Енерґії, істотно полегшуває левітацію і, напевно, має й інші корисні застосування. Тож нехай обидві їхні знахідки повернуться в Ґвифін — так хоча б буде справедливо…

— Це сталося кілька тисячоліть тому, — заговорив диннеші. — Точної дати не скажу, та вона й не важлива. У ті часи цивілізація прадавніх людей, як ви їх називаєте, ще існувала і з останніх сил стримувала нашестя нечисті. Ми у Ґвифіні розуміли, що вони приречені, бо серед них було надто багато зрадників — і простих людей, і чаклунів, що своєю службою Ан Нувінові прагнули здобути вічне життя в подобі демонів. Але нічого вдіяти ми не могли — більшість прадавніх не хотіли загибелі свого світу, вони сподівалися захистити його власними силами, тому не кликали нас на Битву Останнього Дня. А коли їх залишилося геть мало і вони втратили будь-яку надію, їхніх голосів уже забракло — саме через велику кількість зрадників, які на той час складали чи не половину вцілілого людства. Тоді дванадцятеро наших братів не витримали й вирішили зійти на землю на заклик меншості. Вони…