Первісна. У вирі пророцтв
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #2
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. У вирі пророцтв». Краткое содержание книги:
Тим часом Шимас аб Нейван і Ріана вер Шонаґ, послухавшись поради диннеші, прямують на Ініс на н-Драйґ. Що їх чекає на цьому далекому острові, де тисячу років тому помер останній у світі дракон? Яке нове знання вони там здобудуть? І як це пов’язано з Ейрін та її Первісною Іскрою? А пов’язано ж напевно…
Поки Шимас подумки формулював своє запитання, Ріана впевнено промовила:
— Я залишаю собі меч. Даруй, світлоносцю, якщо я не справдила твоїх сподівань, але це моє остаточне рішення. Я обираю силу, а професорові аб Нейвану нехай дістаються знання. Відведи його вбік, розкажи, що потрібно, а я даю слово, що не намагатимусь нічого вивідати. Можу навіть пообіцяти, що нікому не розповім про походження драконів. Триматиму все в таємниці, щоб професор міг безперешкодно роздобути належні докази й оголосити світові про своє відкриття.
Диннеші похитав головою:
— Твоя великодушність, Ріано, гідна найвищої похвали. На жаль, цього замало. Ціна моєї інформації — обидві речі, і меч і плащ. За одну з них ви нічого не отримаєте.
Відьма з невдаваною прикрістю поглянула на Шимаса.
— Мені дуже шкода, професоре, але я не передумаю. Ми з вами вже досить довго знайомі, і ви повинні розуміти, що силу я ціную більше, ніж знання.
— Я це розумію, леді Ріано.
— Ти, Шимасе, — сказав диннеші, — можеш просто віддати плащ і задовольнитися тим, що вже знаєш. Тоді спокійно повернешся в Кованхар і продовжиш жити звичним для себе життям університетського викладача — нудним, одноманітним, але щасливим. А з плащем про таке життя тобі не варто й мріяти.
— Так, знаю… — Шимас замовк, збираючись на рішучості. — Не сумніваюся, що згодом про це дуже пошкодую і проклинатиму себе за свій вибір. Але я залишаю плащ.
Дорослі та мудрі очі хлопчика-диннеші, здавалося, пронизали його наскрізь.
— Ти певен?
— Ні, аж ніяк! — невідь чому розсердився Шимас. — Я вже сказав, що пошкодую про це. І водночас я певен того, що так само шкодуватиму, відмовившись від плаща. Решту свого нудного й одноманітного життя буду мучитися думкою про цю втрату, більше не знайду спокою, не почуватимуся щасливим, займаючись улюбленою справою. Якщо ти так добре мене знаєш, то мусив би це розуміти. І з твого боку було б порядніше не ставити мене перед вибором, а просто зажадати, щоб я повернув плащ. Вигадав би якусь казочку — наприклад, що ґвифінські чари згубно діють на чаклунів. Я б, може, й засумнівався, але не став би сперечатися.
Диннеші відповів не відразу, а спершу підійшов до Шимаса й пильно подивився на нього знизу вгору.
— Повір, я б так і сказав, якби справді мав намір забрати плащ. Проте я хотів, щоб він залишився в тебе — так само, як меч у Ріани.
— Тоді навіщо, — озвалася Ріана, — ти пропонував їх віддати?
— Бо інакше було б неправильно. І не просто неправильно, а підло. Я не міг нав’язувати вам таку відповідальність, прирікати вас на важкі випробування, не отримавши вашої згоди, не надавши вам шансу відмовитися. Вас було попереджено про наслідки, і ви зробили вільний, усвідомлений вибір. Тепер вам немає на кого нарікати, нема кого звинувачувати, окрім самих себе.
— Але ти… — почав був Шимас і враз осікся. Вочевидь, диннеші вирішив, що їхню розмову закінчено, і, не попрощавшись, розчинився в повітрі. — Гм… Не дуже чемно з його боку. Мабуть, він здогадався, що я хочу сказати, і просто не знав, як на це відповісти. Тому й поквапився щезнути.
— А що ви збиралися сказати? — поцікавилась Ріана.
— Що він, хоч і був чесним та відвертим, усе ж безсоромно маніпулював нами. Принаймні мною точно маніпулював. Коли зрозумів, що я погоджусь обміняти плащ на докази його історії, тут-таки вигадав додаткову умову, що надасть інформацію лише за плащ із мечем. Це був безпрограшний варіант, бо ви ясно дали зрозуміти, що не відмовитесь від меча.
Ріана скептично посміхнулася.
— Облиште, професоре, ви б і на це не погодились. Подумали б і вирішили, що плащ із мечем самі по собі є досить переконливими доказами. А ті матеріальні свідчення, якщо вони й справді існують, ніде не подінуться, і рано чи пізно їх знайдуть.
— Так вирішили б ви, — заперечив Шимас. — Але я…
Зненацька під ними задвигтіла земля. Ріана миттю зблідла й напружилася, а вздовж леза її меча знову замерехтіли дрібні блискавки.
— Хай йому грець! — промовила вона. — Починається…
У Шимаса важко загупало серце. Як і Ріана, він відразу збагнув, що означає це двигтіння, і через кілька секунд його найгірший здогад підтвердився. На півдорозі між ними та Драконячим Гніздом у повітря здійнялася хмара піску, і з-під землі вибралася двонога й дворука істота. Її можна було б визнати просто за високу та голу людину, якби не чорна, мов сажа, шкіра, непропорційно мала голова і довжелезні руки, що звисали нижче колін.
Ріана негайно завдала удару, однак схибила — меч додав їй сили, але не влучності. Та навіть супутніх ґвевричних розрядів у повітрі цілком вистачило, щоб демон, ослаблений умовами земного світу, бебехнувся додолу й закорчився від болю.