Первісна. У вирі пророцтв
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #2
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. У вирі пророцтв». Краткое содержание книги:
Тим часом Шимас аб Нейван і Ріана вер Шонаґ, послухавшись поради диннеші, прямують на Ініс на н-Драйґ. Що їх чекає на цьому далекому острові, де тисячу років тому помер останній у світі дракон? Яке нове знання вони там здобудуть? І як це пов’язано з Ейрін та її Первісною Іскрою? А пов’язано ж напевно…
— Мабуть, — додала вона, — нам варто вийти на поверхню. Я більше не маю причин приховувати своє ім’я та зовнішність. Невдовзі мене стануть розшукувати ще завзятіше, ніж вас. Тож будьмо знайомі — я Ґлиніш вер Лейфар, асистентка… вже колишня асистентка сестри-наставниці Івін вер Шінед.
— Дуже приємно, колеґо Ґлиніш, — сказав Фейлан. — Запрошую вас погостювати на моєму південному острові. Це надійне місце, ніхто не підбереться до нього непоміченим.
„Острів, так острів,“ — подумала Ґлиніш. — „Професор не спав усю ніч, по дорозі ще дужче втомиться, і я легко з ним упораюся…“
Вона відповіла згодою, і обоє рушили на південь.
— Поки ми йдемо, — через десяток кроків озвалася Ґлиніш, — розкажіть у загальних рисах, що за нове завдання.
— Гаразд, — погодився Фейлан. — Тільки майте на увазі: це завдання винятково для нас двох. Наші колеґи не повинні нічого знати. Певна річ, Володар і їм довіряє, але не в такій мірі, як нам з вами.
— Так, розумію. Звичайно, я мовчатиму. Розповідайте.
— Отже, — почав професор, — ви щось чули про чаклунське повстання на Лахліні?
— Авжеж. До нас доходили деякі чутки. Чи то один чаклун, чи то кілька влаштували бунт на каменярні, звільнили в’язнів, засіли з ними в горах і успішно відбиваються від поборників. Відомо навіть ім’я одного з них — Ейнар аб Дилан з Таркаррая. Навесні вони мають намір захопити який-небудь корабель і дістатися до абрадського берега. А тим часом король Імар аб Ґалвин вирішив скористатися цими обставинами, щоб усунути Конґреґацію від влади. Уже майже цілком встановив контроль над столицею, видав указ, яким позбавив Поборчу Раду багатьох повноважень, а свого двоюрідного брата, що став на бік поборників, ув’язнив. Буквально на днях надійшла звістка, що до Кередігону прибув новий лахлінський посол. Під час вручення вірчих грамот він оголосив, що відтепер вся влада в країні належить королю та утвореній ним Державній Раді.
— От про посла я ще не чув, — сказав Фейлан. — Зате мені відомо, що принц Лаврайн зміг утекти і тепер керує силами поборників у Бланасі. Але не це головне. Король Імар не просто скористався ситуацією, він діє спільно з чаклунами. Вони не збираються втікати на Абрад, а таємно допомагають йому в боротьбі з Конґреґацією.
— О! — вражено протягла Ґлиніш. — Це ще краще, набагато краще. І Ан Нувін хоче, щоб ми посприяли цим чаклунам?
Із темряви долинуло скрушне зітхання.
— Ні, колеґо, все складніше. Ті чаклуни зрадники, відступники. Володар виказав їм високу довіру, надав доступ до Тиндаяру, а вони відмовились йому коритися.
Ґлиніш стала, як укопана.
— Та що ви кажете?!
Протягом останнього тижня, коли вже було визначено день здійснення пророцтва, вона багато розмірковувала над тим, як їй жити далі. І серед інших варіантів спадала думка про лахлінських чаклунів-повстанців. Видавалася дуже заманливою ідея приєднатися до них, переконати їх не квапитися з утечею на Абрад, а допомогти королю Імару в його боротьбі з Конґреґацією. Тільки Ґлиніш боялася, що ті чаклуни не захочуть мати справи з нею, прислужницею Темряви, ба навіть злякаються й розбіжаться, і їхнє повстання захлинеться. Але тепер, у світлі нових фактів, ситуація докорінним чином змінилася. Саме там, на Лахліні, є люди, з якими вона може знайти спільну мову, які здатні прийняти її справжню, без прикрас — чорну чаклунку, що зреклась Ан Нувіну…
Фейлан також зупинився.
— На жаль, це правда, колеґо Ґлиніш. Я розумію, як ви шоковані, нам з вами важко уявити таке нечуване зухвальство. Ми, віддані слуги Темного Володаря, навіть думки не припускаємо про зраду. Для нас це не просто блюзнірство, це взагалі… Але не забувайте, — знову попередив він, — нікому ні єдиного слова. Володар покладається на нас, він доручив нам залагодити цю проблему. Ви тішитеся його цілковитою довірою, яку заслужили, здобувши для нього Первісну Іскру. Ну, а я мусив пройти випробування, щоб підтвердити свою відданість.
— І яке то було випробування? — поцікавилася Ґлиніш.
— Спершу мені доручали незначні завдання на Лахліні, не пояснюючи всієї жахливої правди. А під час останнього я потрапив у полон до відступників, вони погрожували мені смертю і водночас умовляли перейти на їхній бік, зрадити Володаря. Твердили, що після того, як я довідався про їхню непокору, Ан Нувін не дозволить мені залишатись у земному світі. Але я не послухався їх, повернувся і про все доповів.
„От і дурень!“ — подумала Ґлиніш. — „Цим ти підписав собі смертний вирок. Просто його виконання відклали, бо збираються використати тебе для боротьби з тими чаклунами… Як, власне, й мене.“