Гімназист і Вогняний змій
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Серия: Юрко Туряниця #2
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: а-ба-ба-га-ла-ма-га
- ISBN: 978-617-585-138-8
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Гімназист і Вогняний змій». Краткое содержание книги:
Дивні речі кояться в столиці — одна за одною горять українські історичні будівлі. Деякі сліди ведуть до Першої зразкової гімназії, яка ризикує втратити репутацію ще й через... наркотики. Восьмикласник Юрко Туряниця разом з приватним детективом Назаром Шпигом та вірним бульдогом Джентльменом знову беруться за справу. Та чи під силу звичайному гімназистові випередити злодіїв і врятувати від забуття українську історію?..
У другій книзі відомого письменника Андрія Кокотюхи знову багато карколомних подій, смертельних небезпек, драматичних непорозумінь, покинутих будинків і, звичайно ж, страхітливого вогню.
Свого приятеля Стрельцов називав Павуком. То він палив старі будинки, сумніву нема. А накази йому віддавав той же Стрельцов, чув на власні вуха, — впевнено сказав Юрко.
— Павук, Павук, — сищик потер на ходу потилицю. — Знайоме прізвисько. Але не таке вже й рідкісне серед кримінальників. Лише я знаю трьох Павуків, всі — різного віку, і один скоро вийде з колонії, де сидів за вбивство. Якщо вже не вийшов.
— Ага, я читав, — вставив Юрко. — В кожному другому детективі бандити з прізвиськами як не Валет, то Сєдой.
— Еге, десь так, — кивнув Шпиг. — Але все- таки прізвисько — слід. Треба у декого запитати, що то за Павук.
— Може бути не місцевим. Казав — хай би згорів увесь ваш Київ.
— Ну, Івановичу, тут і серед корінних мешканців не бракує тих, кому Київ чужий, як і вся Україна, — зітхнув сищик. — Хоча ти правий, це теж підказка. Тільки знайти палія тепер не так і важко, хоч би як він себе називав.
— Тобто?
- Шукати поруч зі Стрельцовим. А цей гад не ховається, у нього легальний бізнес й повага в певних колах... Чорти б їх побрали, ті кола.
— Так ви мені про Стрельцова дещо встигли розказати. Він не з тих, хто навіть мимоволі наведе на подібного знайомого. Зате є інший спосіб знайти палія.
— Кращий?
— Надіюся. Навіть певен. Але то вже на мені, пане Шпиг, як не крутіть.
— Говори, говори, не набивай собі ціни.
— Та я й не набиваю, — усе ж таки Юрко озирнувся, аби переконатися, що бульдог не відстає, і той гавкнув привітно. — Павук згадував про Вогняного Змія. Так собі думаю, це якась горюча суміш, здатна випалити все до ноги. Я на власні очі бачив: там дуже рівно, я б сказав — дбайливо все вигоріло. Навмисне захочеш — не зробиш так.
— Якраз це зробили навмисне, — буркнув Шпиг.
— Підпали — так. Ось поверніться й самі гляньте, як там усе вигоріло. Вогонь безжальний, жере й не розбирає, лишає після себе різне. Там... Ну... Не можу пояснити правильно. Кажу, як відчуваю.
— Оце, Івановичу, і є правильні пояснення. Послухай дядька, який чверть століття щодня різних свідків допитував. Що відчуваєш?
Юрко зупинився, провів перед собою розкритою долонею в повітрі.
— Рівно вигоріло. Гладенько. Значить, вогонь розійшовся відразу, рівномірно, на всі боки. В американському кіно так дракони вогнем плюються.
Значить, не дарма про якогось змія вогне- дихого згадали. Га? — Шпиг кивнув Джентльмену, той пурхнув і сів на задні лапи.
Вони загородили собою тротуар, хтось із перехожих нарешті обурився.
Там кави можна попити. Бо мені вже теж треба думати.
Розділ восьмий
Тут гімназист, сищик і бульдог згадують київських зміїв і розуміють задум злочинців
Трійця рушила далі.
Шпиг якийсь час ішов, заклавши руки за спину й дивлячись собі під ноги. Здавалося, він зараз засне на ходу. Та враз труснув головою, ніби справді прокидаючись. Заговорив, мовби сам до себе:
— Є така легенда київська чи казка, один чорт. Ти ж знаєш, є у нас тут Змієві вали. їх не дарма так охрестили. Ще з давніх часів у Києві та околицях час від часу з’являлися гади, які погрожували місту. Одного, кажуть, зловив наш богатир Ілля Муромець, приніс в подарунок князю Володимиру, але так усіх налякав, що змушений був забити трофей. Був ще такий Микула Селянинович, так він зловив змія, запряг у плуг і орав ним землю. Власне, так, за легендою, і виросли оті Змієві вали.
- Кожум’яка змія зборов, — вставив Юрко.
- Так отож, — кивнув Шпиг. — Словом, нічого нового не бачу в появі тут чергового змія, який плюється вогнем.
— Чекайте, пане шпиг. Ви ж не серйозно думаєте, що Пожежа приручив якусь міфічну потвору? Бо маю на те інше пояснення, хочу з вами це обговорити.
— Ой, ну тебе к чорту, — відмахнувся сищик. — Не вірю я в страшні казки і страховиськ. Люди часом жахливіші бувають, повір мені. Маю на увазі, придумав усю цю історію з підпалами далеко не дурний чоловік.
— Стрельцов не дурний.
— Так, але ми з тобою, Івановичу, не знаємо досі його мети. Є в мене одна версія... Та я зараз не про нього, а про те, що ти назвав Вогняним Змієм.
— Пожежа, до речі, теж сказав Стрельцову: не розумію, мовляв, для чого тобі все це треба. А Змій — то слід реальний. І не Пожежа його придумав. А той, хто вогонь створив.