Нескінченна історія
- Автор: Энде Михаэль Андреас Гельмут
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Старого лева
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Нескінченна історія». Краткое содержание книги:
Бастіян пригадував, що колись тато залюбки пустував з ним. Іноді навіть читав йому або ж розповідав різні історії. Але відтоді все змінилося. Він уже не міг навіть розмовляти з татом. Довкола тата немовби виросла невидна стіна, що відгороджувала його від решти світу. І крізь цю стіну неможливо було пробитися. Тепер тато ніколи не лаяв його, але ніколи і не хвалив. Навіть тоді, коли Бастіяна залишили на другий рік у тому самому класі, тато нічого не сказав. Він лише глянув на нього отим своїм відсутнім та зажуреним поглядом — і в Бастіяна з’явилося відчуття, що насправді тата більше немає. Це відчуття стосовно тата в нього взагалі переважало. Коли вони вечорами сиділи удвох перед телевізором, Бастіян помічав, що тато зовсім і не дивиться, що він зі всіма своїми думками — десь далеко-далеко, і там він для Бастіяна уже недосяжний. А часом, коли вони читали — кожен свою книжку, Бастіян бачив, що насправді тато не читає, тому що він, не гортаючи, годинами втуплювався в ту саму сторінку.
Бастіян чудово розумів, що тато тужить. Він і сам був проплакав багато ночей поспіль. Він плакав так, що іноді від схлипувань аж зводило живіт і починало нудити, та з часом це минулося. Але ж у тата ще є він, Бастіян, — осьдечки він, отут. Чому ж тато ніколи з ним не розмовляє? Чому не говорить із ним про маму, про всі інші важливі речі, чому звертається до нього всього-на-всього кількома словами, щоб сказати лишень про найнеобхідніше?
- Якби ж то тільки знаття, - говорив цибатий і кістлявий вогнедух із бородою з червоного полум’я, - в чому взагалі полягає Царівнина хвороба. Гарячки нема, набряків теж нема, ані висипки, ані запалення. Скидається на те, що вона повільно згасає, - і невідомо чому.
Коли він говорив, після кожного речення у нього з уст здіймалася маленька хмарка диму, і цей дим витворював різні фігури. Тепер то був знак запитання.
Старий обскубаний крук, схожий на велику картоплину, в яку хтось недбало повстромляв кілька чорних пір’їн, - він був фахівцем із застуд - кракнув у відповідь:
- Вона не кашляє, в неї нема нежитю, це взагалі не хвороба - в медичному розумінні.
Він поправив великі окуляри на дзьобі й виклично зиркнув на присутніх.
- Та одне, як на мене, очевидно, - прогудів скарабей (цього жука іноді ще називають гнойовиком), - між її хворобою і тими жахливими речами, про які сповіщають посланці з усієї Фантазії, існує якийсь таємничий зв’язок.
- Ет, що вже там, - глузливо перебив його чоловічок- чорнилко, - ви скрізь тільки те й бачите, що таємничі зв’язки!
- А ви не бачите нічого поза вінцями свого каламаря! - розгнівано дзумкнув скарабей.
- Ну ж бо, колеги, колеги! - схлипнув привид із запа- лими щоками, весь вбраний у біле, - ми ж зібралися тут не на те, аби починати пусті, безсенсовні суперечки і переходити на особисте. А передусім - нумо говорити тихіше!
Приблизно такі розмови точилися повсюдно у Великій Тронній Залі. Комусь може здатися дивним, що такі різні істоти взагалі спроможні порозумітися. Але у Фантазії майже всі істоти - в тому числі й тварини - володіли щонайменше двома мовами: власного, якою розмовляли зі собі подібними і яку не розуміли всі решта створінь, і спільною, яку називали ще літературною мовою Фантазії або просто Великою Мовою. Великою Мовою володіли всі, хоча декотрі послуговувалися нею рідко, і були такі, що вимовляли слова у дещо своєрідний спосіб.
Нараз у залі запала глибока тиша, й очі всіх присутніх звернулися до великих двостулкових дверей, які власне розчинилися. Звідти вийшов Кайрон - славетний лікар і оповитий легендами цілитель.
Він був із тих, кого в давні часи називали центаврами. Аж до стегон він мав людську подобу, решта ж його тіла була як у коня.
Проте Кайрон був із роду так званих чорних центаврів. Він прибув із дуже далекої місцевості, яка лежала ген-ген на півдні. Його людська половина була кольору ебенового дерева, а волосся на голові і борода - білі й дрібно закучерявлені, натомість кінська частина тіла - смугаста, як у зебри. На ньому був химерний головний убір, сплетений з очерету, а на шиї, на ланцюжку, висів чималенький золотий амулет - дві блискучі гадюки, світла і темна, які вп’ялися одна одній у хвіст, витворюючи овал.
Бастіян, вражений, зупинився. Він закрив книжку, не забувши перед тим дбайливо закласти палець між сторінки, — і ще раз уважно розглянув оправу. Вони і тут, ці дві гадюки, які кусають одна одну за хвіст, творячи овал! Що ж означає цей дивний знак?
Натомість у Фантазії кожен знав, що значить цей медальйон: то був знак того, хто виконує доручення Дитинної
Царівни і вповноважений діяти від її імені - так, наче діє вона сама.