Міцний кулак туарегів
- Автор: Вавра Ярослав Раймунд
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ганна Пашко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Міцний кулак туарегів». Краткое содержание книги:
Історія про Бен Манзура, жорстокого шейха[1] уаргельської Шаанби, який підступно позбавив життя славетного царя ахаггарських туарегів, і про швидку помсту за той злочин належить до найтиповіших воєнних історій Сахари дев'ятнадцятого століття. Події, про які я вам розповідатиму, мають історичну основу. Коли тридцять сьомого року я відвідав Уарглу й дивовижну мзабську республіку «Семи святих міст», старі шейхи розповіли мені про ці події багато цікавого. Про дещо, на мою думку варте вашої увага, я розповідаю в цій книжці, перевіривши наперед оповідки шейхів у генерала Домаза, який теж не забув про похід ахаггарців на Уарглу. Та й давні літописи хариджитів[2], з якими я ознайомився під час моєї третьої подорожі 1947 року, відкрили мені чимало таємниць сивої давнини.
Отже, я розповім вам про Сахару і її мешканців — моїх друзів на далекому спекотливому півдні. Хто з вас читатиме про цю безмежну пустелю, про те, яка вона є, той пересвідчиться, що Сахара — аж надто цікава, без будь-яких вигадок цікава і в далекому минулому, і нині.
Я. Р. В.
Ті, хто бажає потішити хлопця, іноді звертаються до нього — «корчмарю». Але хлопець тільки всміхається. Всміхається всім однаково. Всміхається весь час.
Цей довгань не вуличний корчмар — вуличний корчмар у східних містах має грубку та всіляке начиння, тобто — він підприємець серед безупинного вуличного руху. А у цього тільки велетенська, важка, мов дзвін, бронзова таця, що могла б будь-якому велетневі правити за щит у бою.
Той, хто вперше проходить повз цього високого хлопця, якщо взагалі помітить його серед людей, верблюдів, коней, мулів та віслюків, дивується з надзвичайної величини та ваги того щита — таці торговця. Але ніхто не спитає, навіщо він роками тягає оцей стародавній військовий атрибут, коли лежать на ньому всього-на-всього варені баранячі голови. Так-так, цей довготелесий хлопець ось уже кілька років, відколи люди бачать його в Тріполі, день у день продає один і той же товар — щойно зварені баранячі голови.
Звуть його Бабула: сам він теж зве себе так і каже про себе завжди в третій особі: «Бабула хоче, Бабула не хоче. Дайте Бабулі, не давайте Бабулі нічого!»
На гомінкій вулиці східного міста навряд чи кого зацікавить такий як Бабула з його повсякчасним «голова! голова!» Всі вважають, що Бабула — незамінний для тих, хто любить поласувати баранячою головою. Крім того, хлопець ніколи не встряє у бійку або зваду, і тому його вважають за безневиннішого з усіх вуличних торговців, які щодня б'ються десь по закутках, коли, заробивши трохи грошей, грають в кості або в трік-трак.
Але саме тому, що Бабула ніколи не встряє в оті бешкети, які часто-густо закінчуються в'язницею або бастонадою — покаранням за турецьким звичаєм, коли б'ють бамбуковою палицею по п'ятах; саме тому, що хлопець не встряє в бійки, які спалахують між біднотою та лобуряками із заможних городян, усі в місті вважають Бабулу за йолопа.
Проте людей часто вводить в оману поверхове враження — так було і з Махмудом Алі, котрого вважали за веселого череваня, чудового добрягу. Та омана кінець кінцем зникає. Як не можна каміння скласти аж до неба — воно розпадеться, так і лихі вчинки, які ще хвилину тому були надійною опорою, враз занапастять негідника.
Махмудові Алі дорого обійшлася його зарозумілість. Колись він потай увійшов через міську браму, а тепер був би радий, аби його відвели до тієї брами та й пустили під чотири вітри…
Він давно уже міг би не блазнювати, перед людьми. Міг би цілком задовольнитися величезними прибутками. Але багатство, легкий зиск перетворили його на боягуза. А боягузи завжди жорстокі до тих, хто не може їм опиратися. За блазнюванням ховалися його пиха та самолюбство. Ось уже десять років Махмуд Алі скаженів, а на кому ж цей боягуз міг зігнати лють, яку ховав за усмішкою?
Та полишмо мерзенного Махмуда Алі на тих, хто схопив і спутав його, немов норовистого коня. Жирний Махмуд нарешті опинився в задушливій тюрмі…
Бабула… Бабула вхопив свою долю не за той кінець, що Махмуд Алі. Він також прийшов у місто здалеку. Було йому тоді десять років, а тому що він відчував страшенний голод, то попрямував на пахощі їжі. Бабула прийшов з глибини похмурої пустелі, де по батьковій смерті лишилася двом осиротілим синам верблюдичка та десять срібних турецьких монет. Коли обидва сини з пошаною поховали й щиро оплакали батька, молодший брат (той, якого тепер звуть Бабулою) сказав старшому:
— Тобі вже вісімнадцять. Повертайся до нашого племені кейл-зуїла й розкажи шейхові Едедделові, яке лихо спіткало нашого батечка Кенена. Скажи йому також, що ти прийшов не — з порожніми руками! Попроси його, щоб вибрав тобі наречену. А коли вибере, віддай батькові нареченої верблюдицю, бо за законом ти маєш сплатити батькові борг за дочку, яку забираєш з його шатра. Це справедливо — винагородити батька за багаторічні турботи та виховання дочки. А тоді, любий братику Алакмоте, паси своєму тестеві верблюдичок, і він оддасть тобі й твоїй майбутній дружині все, що має, бо ти йому станеш сином, якого не дав йому аллах, — аллах волів подарувати тому чоловікові тільки дочку. Бувай здоровий! Собі я беру як спадкову пайку десять срібних монет, бо вирушаю до міста Тріполі-едь-Акса, де владарює каймакам[14] Оттоманської імперії. А турки нічого не дають без грошей синові бедуїна. Коли ж мені сповниться стільки років, скільки зараз тобі, прийди з пасовиськ нашого племені й розшукай мене в місті, поцікався, чи живий я, як мені ведеться. Хай береже тебе аллах, мій любий!
Отак сказав той, кого в місті звуть Бабулою, бо не знають його справжнього благородного берберського імені — Ташша.
Вже з того, як розумно десятилітній порадив вісімнадцятилітньому, можна судити, що Бабула був не дурний.
14
Каймакам — намісник, представник.