Міцний кулак туарегів
- Автор: Вавра Ярослав Раймунд
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ганна Пашко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Міцний кулак туарегів». Краткое содержание книги:
Історія про Бен Манзура, жорстокого шейха[1] уаргельської Шаанби, який підступно позбавив життя славетного царя ахаггарських туарегів, і про швидку помсту за той злочин належить до найтиповіших воєнних історій Сахари дев'ятнадцятого століття. Події, про які я вам розповідатиму, мають історичну основу. Коли тридцять сьомого року я відвідав Уарглу й дивовижну мзабську республіку «Семи святих міст», старі шейхи розповіли мені про ці події багато цікавого. Про дещо, на мою думку варте вашої увага, я розповідаю в цій книжці, перевіривши наперед оповідки шейхів у генерала Домаза, який теж не забув про похід ахаггарців на Уарглу. Та й давні літописи хариджитів[2], з якими я ознайомився під час моєї третьої подорожі 1947 року, відкрили мені чимало таємниць сивої давнини.
Отже, я розповім вам про Сахару і її мешканців — моїх друзів на далекому спекотливому півдні. Хто з вас читатиме про цю безмежну пустелю, про те, яка вона є, той пересвідчиться, що Сахара — аж надто цікава, без будь-яких вигадок цікава і в далекому минулому, і нині.
Я. Р. В.
Махмуд Алі нині вже в літах і, коли щиро казати, ненавидить тих, хто сміється з нього. Достаток, огрядність та успіх зробили його боязким: він боїться, щоб сусіди-гаптарі не відняли від нього його першості, й тому спекулює своєю популярністю та сміхом, хоч як ненавидить він свій власний сміх, хоч як смертельно обрид йому той сміх за всі ці довгі роки.
Коли б хто вслухався в його жарти, то з жахом помітив би, що це давно вже не ті веселі легкі каламбури, які були замолоду, а дошкульна кривава правда та глум, котрі Махмуд Алі вивергає на людей, і що блазнівська усмішка та кривляння тільки приховують справжню суть насмішок Махмуда Алі.
А так кожен, хто в спекоту проходить повз Махмудову майстерню, гадає, ніби веселий Махмуд Алі вдає з себе сонну рибину, яка лежить на осонні й кволо ковтає повітря. І перехожі сміються з потворної людини, що може й насправді в смертельному відчаї бореться з паралічем…
Само до цього найпопулярнішого чолов'яги з вулички гаптарів торговець збіжжям Абу-ль-Гасан віддав у науку свого маленького Гасана, бо думав, що те кий гладкий чоловік буде тендітному хлопчикові найласкавішим учителем.
Але чому в такого видатного майстра, як Махмуд Алі, учні ніколи довго не затримуються? Чому тікають один по одному і потім далеко обминають майстерню Махмуда Алі?
Коли б щось таке діялося в іншій майстерні, люди швидко дізналися б про причину. Але на Махмуда Алі ніхто навіть подумати не міг чогось лихого, і тому ніхто не вірив учням, коли ті скаржилися на знущання.
Проте правди не сховаєш. Ось уже третій рік гладкий тріполійський блазень Махмуд Алі б'є свого учня, але при цьому так блазнює, що кожен, хто йде вуличкою і бачить це, сміється від щирого серця.
Малий Гасан не втік, як його попередники. А тому що малий Гасан — це малий Гасан, то він і словом нікому не прохопився про ті збиткування.
Стусани сипалися на малого з ранку до вечора, бо Махмуд Алі бив Гасана ще й з цікавості: чи довго витримає це хирляве хлопчисько? Гасан дратував Махмуда своєю витривалістю, хоч саме через отаке завзяття Махмуд Алі зробив собі колись кар'єру. А щоб лупцювати хлопця, день у день була одна й та ж сама причина: страшенно пекло сонце і ніби плавило жирнючі Махмудові пальці, а масними та мокрими пальцями легко зіпсувати і візерунки, і матеріал татарський — щире золото.
На кому ж серце зігнати, як не на тому нікчемі Гасанові!
Але сьогодні надзвичайний день.
Малий Гасан має завдання — відрізати на зворотному боці Махмудового гаптування зайві золоті ниточки. Ти навіть не повіриш, скільки таким робом можна заощадити золота за рік! А жилет повинен бути готовий до одинадцятої години, і до полудня його треба однести до весільного будинку женихові — синочкові відомого на все місто єгипетського купця.
Малий Гасан, схилившись над гаптуванням, раптом зачув, як двоє перехожих на вулиці розповідають, що великий корабель з хлібом пройшов у затоку. Гасан стриже ниточки та й думає собі: «Ото Карембу розповідатиме ввечері, як воно там було!»
Гасан знає, що Карембу за кілька днів або тижнів попливе на тому величезному-величезному кораблі супроводжувати марабута, і мрії мало-помалу опановують його. Бо Гасан дуже любить мріяти про героїчні вчинки людей, хоч сам він ніколи не спроможеться бути героєм…
Аж раптом — гострі ножиці ненароком відстригли на звороті гаптування цілу основу візерунка…
Власне, це вперше Гасан зіпсував гаптування… Але цю жахливу дірку навіть найкращий майстер не встигне полагодити за ті дві години, що лишилися до приходу кравчика, який має в останню мить пришити гаптовані золотом пілочки до розкішного весільного жилета.
Малий Гасан скам'янів. Саме оцей жах і помічає Махмуд Алі.
— Ось тобі! Ось! — репетує він, кидаючи в дитину всім, що має напохваті.
Кінець кінцем, оскаженівши, він хапає мідного свічника й люто шпурляє ним у голову хлопчикові.
Хлопчик падає і зомліває…
Проте несамовитий Махмуд Алі певен, що хлопчисько прикидається, аби уникнути кари. Він люто б'є безвладне тільце ногою, аж воно викочується за поріг і, — немов сувій краму, падає з метрової височини. Бо на цій склепистій вузенькій вуличці гаптарів в усіх крамниць-майстерень, які не мають ані вітрин, ані бар'єрів, підлоги отак високо…