Міцний кулак туарегів
- Автор: Вавра Ярослав Раймунд
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ганна Пашко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Міцний кулак туарегів». Краткое содержание книги:
Історія про Бен Манзура, жорстокого шейха[1] уаргельської Шаанби, який підступно позбавив життя славетного царя ахаггарських туарегів, і про швидку помсту за той злочин належить до найтиповіших воєнних історій Сахари дев'ятнадцятого століття. Події, про які я вам розповідатиму, мають історичну основу. Коли тридцять сьомого року я відвідав Уарглу й дивовижну мзабську республіку «Семи святих міст», старі шейхи розповіли мені про ці події багато цікавого. Про дещо, на мою думку варте вашої увага, я розповідаю в цій книжці, перевіривши наперед оповідки шейхів у генерала Домаза, який теж не забув про похід ахаггарців на Уарглу. Та й давні літописи хариджитів[2], з якими я ознайомився під час моєї третьої подорожі 1947 року, відкрили мені чимало таємниць сивої давнини.
Отже, я розповім вам про Сахару і її мешканців — моїх друзів на далекому спекотливому півдні. Хто з вас читатиме про цю безмежну пустелю, про те, яка вона є, той пересвідчиться, що Сахара — аж надто цікава, без будь-яких вигадок цікава і в далекому минулому, і нині.
Я. Р. В.
Отож, сім років тому прийшовши до Тріполі і зупинившись перед гладким корчмарем, який смажив на рожні двох жирних баранів та варив у горнятках юшку з баранячих голів, Ташша не поцікавився, скільки коштує шматок чудової печені, а спитав у корчмаря:
— Корчмарю, хто продає в місті оті варені баранячі голови?
— А хто б мені став продавати їх? — недбало відповів корчмар цікавому підліткові.
— А що б ти сказав, якби я взявся робити тобі таку послугу?
— Що б я мав казати, коли б ти взявся?
— А скільки потрібно баранячих голів, аби наварити юшки стільки, щоб продавати її цілий день?
— Ого, чимало! Але ж не можу я купити в різника, приміром, тридцять баранячих голів тільки для того, щоб наварити з них юшки, — адже ці голови потім треба викинути!
— Ні, ти, корчмарю, таки скажи: скільки тобі потрібно голів щодня?
— Гадаю, що сорок голів. Але що ж я з ними потім робитиму?
— А хіба я не сказав, що прийшов взятися продавати їх?
— То ти хотів би щодня приходити тільки по ці варені голови? — здивувався нетямущий корчмар.
— А чому б і ні? Я знаю багатьох людей, які залюбки їдять варені баранячі голови, і я один з них…
Тепер у хлопця було власне підприємство. Адже він уродився мудрим, дарма що не має ще бороди і не знає премудрості святого письма. Він матиме тепер не тільки пристойний заробіток і притулок у корчмаря, а ще й досхочу м'яса. Пастух у пустелі лише двічі на рік дозволяє собі такий бенкет, як тепер Бабула має щодня.
Потім Бабула дістав свої десять срібняків. За п'ять купив біле вбрання, а ще за три — дивовижну бронзову тацю. Тацю Бабула наглянув у антиквара.
Проте антиквар правив за тацю п'ять срібняків. Довелося торгуватися аж до вечірньої молитви. Нарешті Бабула поклав на прилавок чотири монети й заприсягся: коли пожадливий купчик не залишить йому з батьківської спадщини на щастя один-єдиний срібняк, то Бабула оддасть жаднюзі й цей останній, але разом з отим останнім срібняком нехай переступить поріг купецького дому сирітський проклін.
Антиквар перелякався і віддав Бабулі ще один срібняк, аби той, ідучи, благословив дім старого.
Городяни ніяковіють перед величною, незрівнянною простотою бедуїнів — вільних синів пустелі, схожих у своєму лахмітті на прадавніх королів. Вони розповідають про бедуїнів та про їхню магічну силу безліч нісенітниць. Всі міські жителі добре відчувають, що бедуїни мудріші, простіші, суворіші та бідніші за них.
Отак Бабула почав продавати баранячі голови першого ж дня, як прийшов до міста. Ні про що інше він і не мріяв.
Коли ж хлопець подружився не на життя, а на смерть з Гасаном та Карембу і ті поцікавилися, чого це він, наче раб, працює на корчмаря, то Бабула відповів:
— Я змалку прагнув пізнати життя міста. А щоб пізнати його, немає ліпшої роботи, як сидіти щодня три години на підмуркові найвищого суду — адже там перуть бруд цілого міста. Та ще й навпроти височить палац князя, замок дея та палац губернатора. Хіба ж не так? А оскільки я ніколи не вигукую нічого іншого ніж «голова!», то завжди чую, про що балакають люди, коли входять до тих чудових будівель і виходять звідти.
Слово честі, коли б у моїй нікчемній шкурі сидів начальник поліції Мірза-ефенді, то за тиждень він довідався б про людей та про їхні лихі заміри більше, ніж знає разом з усіма своїми кавассами[15]. Але він сидить далеко, у розкішних палатах, і тому ніколи не дізнається про те, що розповідають люди!
Та Бабула не жертвує своєю молодістю заради цікавості. Він сказав своєму братові, щоб той через вісім років прийшов до Тріполі шукати його. Бабула так міркує про це:
— Цих семи або восьми років цілком досить, щоб пізнати все добре й погане у цьому славнозвісному місті. За вісім років і я, мабуть, назбираю дещицю на верблюдичку, щоб повернутися до своїх у пустелю й вчинити так, як я порадив братові. Коли ж брат не прийде, то я знатиму, що недобре порадив йому і моя порада коштувала йому життя. Коли ж він прийде — розповім йому, що взнав у місті я, і почую од нього, що знає він. А тоді вже ми дамо собі раду.
Але сьогодні Бабула побачив таке, що йому не привиділося б навіть у химерному сні. Хіба ж міг він із свого спостережного пункту біля двору найвищого суду не побачити малого Гасана, коли того проніс до палацу сам Ахмед-ефенді?
Бабула ні в кого нічого не питав. Він знав, хто вбивця: тільки Бабулі Гасан розповів геть усе… І саме Бабула порадив Гасанові лишитись у того негідника. А тепер, глянувши на бездиханне Гасанове тіло, хлопець уперше в житті відчув докори сумління… Охоплений жахом, він дивився на цей звичайний світ очима людини, яка не може нічого збагнути.
15
Кавасс — турецький стражник.