Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки

Лисиця слухав Дарину, не перебиваючи. Розумів, що зараз дівчина розкривається, як на сповіді. Його появу в житті цієї загнаної в кут танцівниці, схоже, наворожили Вищі Сили. Хуртовина емоцій, що самотньою вовчицею завивала в її душі, вимагала виходу. У зовнішній світ. У відкритий космос. Куди-небудь. І це нарешті сталося.

— Наші стосунки трохи змінилися, — дивлячись уперед начебто «для галочки», але нічого не помічаючи, продовжувала сповідатися Дарина. — Згодом між нами почала виростати якась межа. Але я все розуміла. Новий спосіб життя, зовсім інше коло спілкування, нові звички неминуче змінюють людину. Саме це й сталося з Олею. Та я не засуджувала. Все — закономірно. Інакше трапитися не могло.

Дівчина замовкла. Здавалося, вона втомилася розповідати, немов це було важкою виснажливою роботою. Потім, ніби трохи відпочивши, з надією запитала:

— А ви не курите?

Лисиці не хотілося розчаровувати, але вибору не залишалося:

— На жаль, ні.

— Ну чому ж «на жаль»? — здивувалася Дарина. — Це однозначно на щастя;

— «На жаль» тому, — почав виправлятися, — що не можу пригостити вас сигаретою.

— А, дрібниці. Не зациклюйтесь, — відмахнулася. — Я от скільки вже мрію кинути, а все бракує сили волі. Розумію ж, що це, м’яко кажучи, не дуже потрібна річ, а вдіяти нічого не можу. Напевно, погано хочу, так?

— Напевно, — тактовно відповів Лисиця.

— Оля теж, до речі, смалила. Коли жили разом (в академії і після, в найманій квартирі), бувало, як засядемо — й димимо, ніби паровози… Ех, веселенькі часи! Жаль, не повернуться вже… Жили серед труднощів і надій. Причому останні не тільки врівноважували перші, а навіть часто й переважували. Шкода, життя коротке, щоб усі надії-мрії збулися. Особливо в Олі… Вона так хотіла дитину…

Знову зібралася розплакатися. Лисиця змикитив: розмові це не допоможе. Тому запитав:

— А ви нічого дивного в її поведінці не помічали? Чогось незвичного?

Дівчина якось стрепенулася й плакати, схоже, передумала. Сльози, що наповнили очі, зупинилися на останній межі. Ймовірно, ожилі здогади діяли швидше, ніж померлі спогади.

— Так. Останнім часом з Олею почало щось коїтися. Приблизно місяця з півтора тому. Може, трохи більше.

— І що ж такого могло відбутися в її житті?

— По-моєму, у неї з’явився коханець.

— А як же чоловік? — мимоволі вирвалось у професора.

Дарина подивилася так, немов Лисиця повідав про відкриття Америки. Професор усе відразу збагнув. Та дівчина вирішила пояснити: