Ми, горобчики
- Автор: Радичков Йордан
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "ВЕСЕЛКА"
- Переводчик: Александр Дмитриевич Кетков
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Ми, горобчики». Краткое содержание книги:
— Як багато води, шановний добродію! — хитав головою Шановний Добродій.
Сиворакша була на сьомому небі від щастя, що перелетіла через таку велику ріку і не змочила жодного банта.
Отож ми летіли далі й прилетіли до Турну-Мегурель. Тамтешні горобці, побачивши нас, ахнули. Цвір кружляє задом наперед, Пішохід простує дорогою, насвистуючи, Товстунець пахкотить, як паровоз, Піук і Мугик весь час мугикають веселі пісні, У Фу одягає свою дитячу майку, Довгоніжка так витягнув ноги, що вони стирчать аж за Турну-Мегурель, Мітітакі показує, як пити воду через соломинку, Шановний Добродій пихато походжає й для солідності прокашлюється. Сиворакша своїми тисячею трьомастами бантами здійняла таку пилюку, що в ній сховалася половина Турну-Мегурель і одна нога Довгоніжки.
Румунський горобець товчеться на одному місці, розводить від подиву крилами. Зустрічаючи нас, він, як і годиться, розпитує про все та все шкодує, що нема в них ні пішохода, ні горобця, який би літав задом наперед. Ніхто з них не вміє пити через соломинку, а п’ють прямо дзьобом.
Господарі накрили стіл, почали пригощати нас крихтами, переважно мамалижними. Одна горобчиха, Флоріца, закружляла навколо Шановного Добродія та все припрошувала:
— Прошу вас, домнуле[2] покуштуйте ось цю крихту!
— Та куштую, куштую, — поважно відказує Шановний Добродій і сидить над крихтою, як справжній домнул. Інші горобці розпитують Сиворакшу про банти і просять подивитися журнал мод, а вона відповідає:
— Сіль ву пле![3]
На прощання горобці з Турну-Мегурель зітхали:
— Бачите, які ви майстри, а ми в Турну-Мегурель тільки й уміємо клювати крихти. Ніхто з нас не здогадався ходити пішки, літати задом наперед або щось інше. Правда, ми хочемо полетіти до міста Тулчі, але ще не літали.
— Добре, що у вас є такий намір, — каже Шановний Добродій. — Бо в кожного, хто хоч трохи поважає себе, повинен бути якийсь намір. Ми, приміром, хочемо зробити багато чого, але ще рано про це казати.
Отже, в Турну-Мегурель ми себе вже показали.
Повертаючись додому, ми розмовляли про те, що кожен мусить побувати на чужині, щоб його оцінили. Ми часто жартуємо один з одного, а виходить, що ці жарти — наша гордість, і навіть Шановний Добродій на чужині став «домнулом».
Так закінчився наш переліт через Дунай. Після цього кожен з нас і далі вдосконалювався в тій справі, яка припала йому до смаку. Правда, якось Пішохід сказав мені по секрету:
— Знаєш, Джіффе, коли пішохід простує, недбало насвистуючи, на душі в нього легко й ясно, але все одно настає мить, коли дуже хочеться полетіти! Всім серцем відчуваю це. Не знаю, чому так, але це так!
МІТІТАКІ
Я вже згадував, що в Мітітакі є дядько на пташиній Рів’єрі, звати його Фр. Т. Мітітакі. Сам Мітітакі літав туди в гості, а повернувшись, почав пити воду тільки через соломинку, а ми всі пили дідівським способом — дзьобом.
— Чому не покинете цих застарілих звичаїв? — каже нам Мітітакі, посмоктуючи воду через соломинку.
А як же ми можемо покинути, коли, скільки світу-сонця, горобець тільки так і п’є воду: нахилиться, ковтне, потім підніме голову до неба і дякує небу, що дало дощ і ми не загинули від спраги. Може, ми й прості горобці, може, ми й давніші від будь-чого найстародавнішого, але ніколи не забуваємо дякувати за кожний ковток води.
Мітітакі ж ніколи не дякує, насмокчеться через свою соломинку, ткне її під крило та так і гуляє. Сиворакша крутиться біля нього, здіймає пилюку своїми тисячею трьомастами бантами й підмовляє Мітітакі написати дядькові, щоб той вислав нову стрічку з яскраво-рожевими смужками.
— Стрічка — це найпростіше! — поважно відказує Мітітакі, але листа дядькові не шле.
2
Домнул — пан (рум.).
3
Сіль ву пле — будь ласка (фр.).