Ми, горобчики
- Автор: Радичков Йордан
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "ВЕСЕЛКА"
- Переводчик: Александр Дмитриевич Кетков
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Ми, горобчики». Краткое содержание книги:
— Гаразд, а як же взимку їхати на велосипеді по кучугурах? — запитав наш горобчик.
— На Рів’єрі не буває ні зими, ні кучугур, — відказав Мітітакі.
— На Рів’єрі не буває, але ж тут не Рів’єра!
Злетів наш горобчик з дерева й пішов полем, а ми порадилися й назвали його Пішохід, що насвистує. Він ішов і недбало насвистував: «Ф’юїть! Хвіть!» Він падав у ямки, дерся вгору на узвишшя, спотикався, поспішав, дряпав коліна, але жодного разу не полетів. Ми побачили, як він затримався біля лелек і запитав їх про щось.
Усі лелеки були на червоних єгипетських ходулях. Восени вони відлітають до Єгипту, купують там ходулі, а навесні повертаються до наших місць. Живуть лелеки в димарях будинків, цілими днями чхають від диму, а коли зголодніють, беруть ходулі під пахви і йдуть у болота. Щоб не промочити ноги, вони стають на ходулі, чалапають болотами й трясовинами і ловлять жаб. Наш Пішохід тинявся біля них, розпитував їх про се, про те, вони йому відповідали, а надвечір узяли мокрі ходулі під пахви й понесли сушити на димарях. Пішохід рушив додому, то підкидаючи ногою камінець, то підстрибуючи на одній нозі й наспівуючи щось. Він сказав нам, що йому не подобається, як ходять лелеки, він теж спробував ходити на ходулях, але зразу ж закинув їх.
Проте, вів він далі, не можна навіть уявити, скільки тих, що ходять по світу пішки. Світ складається в основному з пішоходів! Три мільярди людей ходять пішки, і звірі ходять пішки, і тварини ходять пішки та пасуться на левадах. Леви, тигри, навіть слон, дарма що він — найбільша тварина.
— Я дуже щасливий, що став пішоходом! — сказав горобчик.
Згодом Пішохід придумав собі невимушену ходу. Він засовував крила в кишені, насвистував, і, дивлячись на нього, можна було сказати, що це — справжній пішохід. З цього приводу Шановний Добродій зауважив:
— Нам нічого втручатися, нехай кожен живе, як хоче! Я все життя живу, як хочу, і ще не помилився.
Ми, як водиться, літали, кожен заклопотаний своїми турботами, а Пішохід ходив собі і став найзавзятішим прихильником ходьби. Він твердив, що без пішоходів на цьому світі нічого не можна було б винайти. Пішохід, наприклад, винайшов велосипед, пізніше винайшов парову машину, наробив поїздів, автомобілів, і пароплавів наробив, бо не можна ж пішки чалапати по океанах. Він і дріт винайшов, бо коли йому треба поговорити з іншим пішоходом, що сидить за пагорбом, то не бігти ж за пагорб! На одному кінці дроту гукають: «Алло!», а з другого теж чути: «Алло!» Іноді пішохід сідає в свої поїзди чи автомобілі, везуть вони його куди треба, а потім він знову йде пішки.
— А ми, горобчики, — каже Пішохід, — не винайшли ні поїздів, ні автомобілів, не кажучи вже про пароплави!
Наш горобчик цілими днями говорив про пішоходів, насвистував, усюди шукав пішоходів, щоб побазікати з ними, почути якусь пішохідну новину. У пішоходів і новини пішохідні.
Тут я мушу сказати, що спершу нам було трохи незручно за нашого пішохода. Все, що літає, кивало на нього і зневажливо кидало:
— Дивіться, горобчик пішки ходить!
Було, звичайно, незручно, але ж це наш горобчик, ми не могли відмовитись від нього.
Невдовзі ми вирішили товариством перелетіти через Дунай, бо всі хотіли побачити румунське місто Турну-Мегурель і того ж дня повернутися. Обмірковуючи, як найкраще себе показати, ми вирішили взяти з собою Цвіра, бо там навряд чи є горобчик, який би літав задом наперед, Товстунця, Маленьку Кому, сиворакшу з полагодженим журналом, Дитячу Майку, Довгоніжку. Якщо ж полетить і Пішохід, то у них там очі на лоб полізуть. Організацією перельоту зайнявся Мітітакі, особа вчена й поважна.
У день перельоту нас усіх було не впізнати. Сиворакша прикрашена тисячею трьомастами бантами, а при ній ілюстрований журнал. Мітітакі походжає сюди-туди, дає вказівки, і кожен їх виконує. Навіть Шановний Добродій не робив зауважень, а тільки промовляв:
— Тіс-ніше! Тіс-ніше!
Полетіли всі разом. Під нами йшов, підстрибуючи, Пішохід, недбало насвистуючи. Його приятель Цвір часто вертався заднім ходом, щоб підбадьорити Пішохода, хоч той і не мав у цьому потреби.
Так ми долетіли до Дунаю. Там спустилися, щоб узяти з собою Пішохода, бо він не міг перейти через Дунай. Двоюрідні брати Піук і Мугик перенесли його через ріку, а на другому березі знов пустили на землю. Ми зупинилися ненадовго, щоб відпочити й напитися води з Дунаю.