Ми, горобчики
- Автор: Радичков Йордан
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "ВЕСЕЛКА"
- Переводчик: Александр Дмитриевич Кетков
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Ми, горобчики». Краткое содержание книги:
Одного разу Шановний Добродій розповів нам про свою мандрівку до Царгорода. Так воно було чи не зовсім так, не знаю, тому переповім цю історію, як її чув, а читач хай вирішить сам, що в ній правда, а що ні. Ось вона.
Як ви знаєте, в мені давня пристрасть до східних країн, та все немає часу для мандрів. Я вже давно мрію полетіти туди, зустрітися з самим Алі-Бабою, із злодіями, із славнозвісним Гаруном аль-Рашідом, але не вистачає часу для такої тривалої подорожі. Не завадило б і в Індії побувати. В Індії все священне: і корови, і мавпи, а найбільше — горобці. В Індії лише людина не священна, а решта все священне. Отже, все мандрувати збираюся, та через роботу ніколи вгору глянути, шановний добродію!
Одного дня кажу собі: підскочу бодай до Царгорода. Царгород теж на Сході, розташований він недалеко, та й долетіти до нього неважко, треба тільки спитати дорогу. Я переконався, що, розпитуючи, можна дістатися до Царгорода. Тоді саме дозрівали соняшники, вибрав я собі гарний соняшник край дороги, сів, схрестивши ноги, як турок, лузаю насіння й чекаю, коли з’явиться хтось, в кого можна спитати дорогу до Царгорода.
А ось нарешті й той, хто мені потрібний. Так і так, кажу йому. Чоловік пояснив, як дістатись до Царгорода. Він пішов собі далі, а я знов лузаю насіння й чекаю, поки йтиме ще хтось: вирішив перепитати про всяк випадок. Ви не уявляєте, скільки людей проминуло тоді, і я нікого не пропустив, не спитавши дорогу на Царгород. Хто не знав, той не знав, тільки знизував плечима, але хто знав, пояснював мені з усіма подробицями. Отже, сиджу я собі, схрестивши ноги, в соняшника на голові, лузаю насіння й поволі наближаюсь до Царгорода завдяки своїм розпитам.
Раптом, шановний добродію, чую галас на дорозі. Гудуть ріжки, б’ють барабани, долинають звуки бубна. Танцюристки танцюють босі на пилюці, слідом за ними йдуть озброєні до зубів солдати, за солдатами носії щось несуть на ношах. Негри махають віялами, відганяючи мух від нош. Ось процесія підходить ближче й зупиняється переді мною. Гудуть ріжки, б’ють барабани, бубни, та тут із нош подали знак, і все враз ущухло.
Тільки-но запала тиша, думаю собі: спитаю й цих, як добратися до Царгорода. Запитав, а з нош виглянула бородата голова в чалмі.
— Та це ж і є Царгород, — каже чалма, — а я — турецький султан разом з великим візиром та своїм почтом.
Вій махнув рукою, загули ріжки, вдарили барабани, процесія рушила далі й досить довго йшла, бо султанський почет був чималенький. Коли він проминув, з’явився великий візир, теж на ношах і в чалмі, його почет був майже такий, як і султанів. За ним тяглися інші, всі царгородські, а я сидів на голові в соняшника, схрестивши ноги по-турецькому, й думав: «Ти диви, шановний добродію, якщо захочеш, то завдяки розпитам можеш дістатися до Царгорода й побачити навіть турецького султана й великого візира! Поки дістанешся туди, все розпитуєш, зате повертатися зовсім легко, бо не треба розпитувати.
— Я думав, — сказав Чику, — що в турків немає султана, а виходить, є, та ще й великий візир є!
Шановний Добродій подивився на нього незадоволено.
— Ти як гадаєш, шановний добродію, — відказав він, — хіба турок може жити без султана? Турок ніяк не може без султана! Якщо навіть не буде султана, то він сам стане султаном, якщо не буде великого візира, сам стане великим візиром, бо інакше він не може.
Почувши розповідь Шановного Добродія, зозуля вигукнула:
— Я на твоєму місці пішла б собі далі до Індії!
— Шановний добродію, Індія — не Царгород, до неї не дуже просто дістатися! — відрубав Шановний Добродій.
ДАЛЕКИЙ ПОЛІТ
Коли постало питання про політ до Місяця, Цвір перший із нас заявив, що полетить, і заходився готуватись до цього. Цвір мав намір летіти задом наперед, бо вважав, що так набагато легше можна подолати місячне тяжіння.
Якщо хтось із горобців надумає кудись летіти, решта горобців допомагають йому. Між нами не було жодного, хто б не дбав про політ Цвіра, всі намагалися чимось допомогти, навіть Шановний Добродій кілька днів підряд креслив дзьобом на піску якісь формули і заявив, що Цвір мусить летіти по параболі. Цвір не думав, як йому летіти — по параболі чи інакше, та коли Шановний Добродій показав йому свої розрахунки, він погодився, що краще летіти по параболі.