Ми, горобчики

Але журналу не було, а з нас ніхто ніде не читав, як можна поставити нове кермо. Ми питаємо в Мітітакі, чи не чув він, бува, про це на Рів’єрі. А той б’є себе по чолу й каже, що нічого не чув. Може, наш китайський приятель Дитяча Майка знає?

— У Фу! У Фу! — почали ми гукати, але ніхто не озвався.

— Чи не загинув він, бува, десь? — каже Цвір.

А в цей час якийсь чоловік у дворі підходить до бриля, що лежить посеред двору, піднімає його, і ми бачимо, що під ним зіщулився Дитяча Майка. Чоловік питає його, що він тут робить, а горобець відповідає:

— Бережу твого бриля, чоловіче, бо кіт може поцупити його. Кіт завжди поглядає, де що криво лежить, і як побачить, то зразу цупить.

— Браво, браво! — відказав чоловік горобчикові й почастував його крихтою хліба. Дитяча Майка взяв крихту, але не з’їв її, а приніс Шановному Добродію.

— Візьми, — сказав він, — я собі ще знайду, а в тебе нема ні керма, ні рівноваги, ти цілими днями мусиш сидіти на дереві. Хіба що якась комаха летітиме повз твій дзьоб і ти встигнеш схопити її.

Але ж комахи хитрі, так і силкуються обійти тебе здалеку.

Так Дитяча Майка подав нам приклад, і ми всі почали носити їжу Шановному Добродієві, а він цілими днями сидів на дереві й благав нове пір’я на хвості рости швидше. Воно й справді почало рости, через деякий час хвіст подовшав, став чималенький, і ми попросили Шановного Добродія випробувати нове кермо. Шановний Добродій спробував літати і літав досить довго. Потім він знов повернувся на дерево й поскаржився, що не може робити плавні повороти.

— А ти й не роби повороти, — повчає його сиворакша.

— Коли б я мав твій розум, шановний добродію, — каже він сиворакші,— то зовсім не робив би поворотів. — А нас повчає: — Гей, хлопці, кермуйте, тільки бережіть кермо. Коли позбудешся його, то нове буде не таке, як старе, і кермувати ним доведеться інакше!