Остання подорож Сутіна
- Автор: Дутли Ральф
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книги – XXI
- ISBN: 978-617-614-178-5
- Переводчик: Христина Назаркевич
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Остання подорож Сутіна». Краткое содержание книги:
Там немає молока.
Лінію Мажино обходять з півдня, німецькі війська в'їжджають в пролом під Седаном, 14 травня 1940 відбувається прорив через Арденни, наближаються танки, прорив прямісінько в серце, стугоніння чутно вже здалеку. Ще за місяць гусениці доповзають до Парижа, місто захоплюють без боїв. І врешті 22 червня у Комп'єні підписують перемир'я, починається період окупації.
Щасливчики встигли вчасно вшитися. Принаймні ті, які ще знають, куди тікати. Золота паризька епоха закінчилася. Генрі Міллер напише про це вже в червні 1939 року:
Це кінець тривалого перебування у французькому раю. Сьогодні ввечері я послухав знамениту промову Гітлера. Весь світ не хоче підняти дупу, чекаючи чуда.
Виїхати геть до Греції, мати змогу дихати європейським повітрям ще п’ять місяців поспіль, вдихати його жадібними ніздрями, наповнювати легені світлом, провідати Гомера, привітатися з Корфу, пити грецьке вино з присмаком живиці, збирати життєві сили, немов бджола для колоса в Маруссі, а тоді — геть до Бруклина, у давню батьківщину, яка розпростерла свої добрі руки, щоб знову стати надійною гаванню для розкиданих по світах. Напилися вже вдосталь аперитивів, арманьяків, коктейлів з перно і хініном, стаутів і лімончелло в розкішній паризькій еміграції. Напилися вдосталь «Амер Пікону». Набулися в салоні Ґертруди Стайн. Набачилися робіт Пікассо. Золоті роки. Минулося. Танки з дратівливою повільністю вкочуються в місто, місто, яке називали колись містом світла, танки гасять світло років.
Молоко — то було його все. Він харчується майже тільки молоком і бісмутом. Така комбінація заспокоює шлункові соки, що розтікаються його черевною порожниною. Якщо є молоко, гарне, біле, текуче, то можна зменшити біль. Яких тільки медикаментів не понавиписували йому лікарі: папаверин, ларистин і як вони там усі називаються. Мадмуазель Ґард приносила їх йому, а він їх спочатку розгнівано викидав. Він вірить лише в молочну силу, в молоко, змішане з божественним складником, з порошком бісмуту. Божественне коров’яче біленьке молочко, місячне сяйво шумерів, єдиний сік, що дарує життя. Єдиний струмінь з небесного вимені.
Він залишається у цій окупованій зоні, до якої належить Париж, просто зараз він перемістився на декілька топографічних квадратів нижче. Це місто для нього — центр світу, нехай собі окупанти як хочуть марширують по ньому, але центр усе ще існує. Зганьблений, так. Будь-хто з тих, що бачив котресь з цих радісно-задерикуватих військ у їхніх сірих одностроях чи чув рев юберменшів на Марсовому полі, відчував це. Їхні голоси і кроки відлунюють у переходах метро, начищені до блиску берці гупають апатичним відлунням кроків. Проте найпомітніша моторошна тиша. На вулицях міста-покійника небагато машин вермахту. Приглушене, розсіяне, тьмяне світло. Вони стоять широко розставивши ноги на перонах метро, сидять розкарячено в позах переможців у приміських електричках. Зі смішком ковзають поглядом по струнких блідих ногах молодої жінки, що сидить навпроти. Місто-привид. Мовчання. Видиво. Окупації не видно, але вона всюди. Чорні уніформи за дверима ЗІПО-СД доктора Кнохена на авеню Фош, резиденція гестапо на вулиці Лорістон.
Настане час, і місто підійметься, нехай пошрамоване, зігнене додолу втратами, втім ще і знову неймовірно прекрасне. І тоді з підвалів повиходять замальовані полотна, розповідаючи про короткий тисячолітній Райх.
Там немає молока.
І художник Хаїм Сутін сподівається, що якогось ранку видиво зникне. Минеться, як і це жахіття з виразкою. Поки інші намагаються добратися до середземноморських портів або ж достоту навкарачки переповзають Піренеї, чекають на візу, щоб порятуватися у США, Палестині, Шанхаї чи Південній Америці, Сутін захований у зеленкаво-фіолетовому Шампіньї, неподалік від Луари та міста Шинон. Звідти до Парижа можна дістатися обхідними шляхами, там ще залишилися лікарі, яких він знає, існує прокляте, журливе царство Монпарнасу, художні майстерні, кав’ярні, розпорошені художники, продавці пензлів, палітр, фарб. Хіба ж хтось питатиме, скільки то все коштує. Там є його фарба, його молоко. Жодних спроб перейти вночі демаркаційну лінію.