Остання подорож Сутіна
- Автор: Дутли Ральф
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книги – XXI
- ISBN: 978-617-614-178-5
- Переводчик: Христина Назаркевич
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Остання подорож Сутіна». Краткое содержание книги:
Жити у віллі Сера стало небезпечно. Постає необхідність постійно змінювати місця перебування. А таких — зовсім небагато. Якоїсь ночі, навесні 1941 року, Ма-Бе відводить його до своїх давніх друзів на вулиці Плант, там вона колись жила з Максом, вона відводить його до Марселя Лалое та його дружини, співачки Ольги Люшер. Пара зненацька з’являється на порозі, Ма-Бе якось дивно складає пальці, на митах проситься увійти. Потрапивши всередину, вона видушує з себе:
Заховайте його, його розшукує гестапо.
Багато їй пояснювати не потрібно, в невелику кімнатку кидають на підлогу матрац, він стає плотом у цьому потоці нещастя, яке ніяк не закінчиться. Матрац. Більше нічого. Він перестає малювати. Все довкола вириває йому пензлі з рук, все довкола змовилося з болем, стисненим у кулак, який товче навсібіч у його шлунку. Всі об’єдналися, щоб перешкодити йому: біль і судоми, окупанти та їхні принизливі розпорядження. Вони живуть три місяці на вулиці Плант, Сутін п’є молоко з порошком бісмуту і слухає Баха, всі платівки, які має Ольга, всі без винятку. Страсті від Матея, безконечні кантати, варіації Ґольдберґа, мистецтво фуги, все-все. Яке щастя — опинитися у співачки, гордістю якої є музична колекція. Коли чорний кружечок, неприємно шкрябнувши голкою наприкінці запису, вже не видає ні звуку, він підіймає руку і переставляє голку на ширший край платівки.
Бах і молоко, а більше нічого. І так цілими днями. Музика країни однооких і молоко країни майбутнього. Великі масні чорні кружки, які він все кладе і кладе на розкручену тарілку, і гірке молоко, яке видають на карточки. І знов вона, ця неймовірна музика, яка так впевнено заявляє про себе, наче не існує нічого іншого, немов вона здатна змусити стихнути все довкола, кожну танкову гусеницю, кожний гримот чобіт. Змусити стихнути все, крім однієї точки в його шлункові. Ця точка не бажає слухати музику. І все одно схованка, наповнена важкими чорними кружками, є щасливим збігом обставин.
Кожна кантата — стріла, випущена проти чорних мотоциклів і гримотливих гусениць, ці постріли безсилі, вони відбиваються від броні, і все ж — то його єдина потіха. І він уявляє собі, що музика звучатиме ще й тоді, коли від усього іншого залишиться тільки гора іржавого заліза.
Нехай сатана шаленіє, лютує, біснується.
А відразу після сатани такий рядок: Сила Господня зробить нас нездоланними! З грамофона долинають слова, деякі з них він вряди-годи розуміє.
Ми надто низько опустилися, прірва поглинає нас!
Єдине, чого він ніяк не може збагнути: як можуть походити оці окупанти, які рявкають свої накази, і ця музика з тієї ж країни, з-над тих самих рік. Це ж ті самі вуха. І голоси з тієї ж країни. А доктор Кнохен слухає часом Баха?
Гляньте, о гляньте, як рветься, ламається, падає все, чого не підтримує могутня десниця Господня!
Він вислуховує з цієї музики все, що спроможне дати хоча б іскру життя, здолати розпач. Проте: Яка хитка моя надія, як вагається серце моє боязке. Ще перед війною Генрі Міллер, його сусід у віллі Сера, все поривався позичити йому американські платівки з джазом. Він і далі наполягає на цьому.
Прошу Вас, мсьє Сутін, Ви мені лишень скажіть, чого Вам хочеться, в мене нагорі дуже гарна колекція. Ви можете слухати все, що тільки захочете. Там нагорі Америка, чорношкірі спітнілі маги зі своїми золотими інструментами.
Сутін дякує і відмовляється. Іншої музики для нього не існує. Бах. І все тут. Бах був молоком. І порошком бісмуту.
У Кліші вони розмовляли про музику з тим химерним лікарем, який зробив йому ін’єкцію, коли Сутін упав на тротуарі. Лікар каже:
Я вважаю німецьку музику провінційною, важкою, грубою!
А художник йому:
Але ж Бах прекрасний! Візьміть хоча б Кантату BWV 106.
Безконечні дні без малювання. Тільки молоко і Бах. Витягнувшись на матраці, втупившись у стелю. Захований разом із Бахом. Хто знає, як недалеко вже мій кінець. І часом, після годин слухання цих чорних кружків, він мугикає мелодії з далекого дитинства. То було єдине, що йому хотілося зберегти, отих кілька пісень, які він наспівував, поки забував усе інше, те, що пов’язувалося зі Сміловичами. Але пісня про телятко обов’язково мусила залишитися.
Коли Ольга повертається додому, він випитує її все про Баха, вона має розповідати йому все, що сама знає. Про те, що в дев’ять років він втратив маму, а в чотирнадцять став цілковитим сиротою. Поруч помирали його брати й сестри, один за одним, троє з його семи дітей, спільних з Марією-Барбарою, померли відразу після народження, сімох з тринадцяти дітей, яких йому подарувала Анна-Маґдалена, він ховав під звуки власної музики, а вони ж уже були життєрадісними створіннями, які славили Господа, стрибали на одній ніжці, бавилися в «небо й пекло». А Бог вимагав нового прославляння. Насправді за столом завжди сиділа смерть, виходила за ним на хори, не відступала ані на крок, сідала поруч, коли він грав на органі.