Остання подорож Сутіна

У тремтливому світлі я побачив два стоси, що стояли на соломі, якою була вкрита притоптана глиняна долівка. В одному стосі стояли натягнені на підрамники полотна різного розміру, їхній передній бік, повернений до стіни, був, очевидно, замальований. Інший стос — то була безладна купа зішкрябаних або ще неторкнутих полотен, в які, мабуть, цей дикун загортався для сну. У цьому музеї, що був немов з моторошного сну, я один за одним порозвертав підрамники першого стосу і став свідком мозкових звивин, інстинкт запліднення яких перевертає з ніг на голову всі правила мистецтва. Як я маю описати словами цей витік насильства, немов загусла кров, що бухнула з сонної артерії жертовного бика для помазання братів у зброї бога Мітри…

А ті полотна, які я, щоб краще роздивитися, виніс на денне світло, що не заходило далі порога, були важкі від матерії, що її він з люттю на них розповсюдив…

З хвилини на хвилину міг з'явитися Сутін, а я будь-що хотів уникнути зустрічі з ним; незважаючи на побоювання, я продовжував розкопки, вражений брутальністю цього малярства, а одночасно захоплений нескаламученою грубою силою, що навіть змогла мені на мить нашептати, ніби я зміг би збагнути її…

Я вийшов з тієї гидкої печери, кинув ще останній погляд на те зелене щось, зелені кипариси, викручені вітром, зелені кулі кущів, які закрутило в зеленому від бурі небі, вкритому хмарами, різко освітленому блискавицями. Я відчув полегшення, коли знову вибрався на білий світ, побачив усе ті ж кипариси, що тепер так спокійно стояли обабіч дороги. Поки я вертався додому, мене супроводжувала лякаюча візія тієї ж природи, візія, яка заступала цей тихий вечірній краєвид, який Сутін віддав стихіям, що повністю вивільняли його… Візії з печери затьмарювали прегарну дійсність у цьому казковому південному містечку…

Я повернув за живопліт і раптом побачив на віддалі буквально тридцяти метрів Сутіна. Він стояв до мене спиною і мочився під дерево. Я беззвучно ступив за живопліт… Сутін, насвистуючи, застібнув штани і повернувся іти в моєму напрямку. Ще трішки, і він уже міг би мене побачити, проте несподівано він зупинився, схопився обома руками за живота, скрутився, немов розламався на дві частини… і протяжно застогнав. Мене охопив жах, і я, не обертаючись, утік звідти.